Де знайти місце для людинолюбства?
Глибоке розуміння сутності своєї віри мають одиниціВідомий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері сказав: «Бути людиною — це відчувати свою відповідальність». Нині ці слова набувають дедалі глибшого і вагомішого змісту. Адже відповідальність — це здатність бути гідним своїх вчинків. Та чи не стало наше суспільство інертним, не здатним думати про високе?
...Щоразу, коли приїжджаю до Луцька, бачу давно знайомий мікрорайон. У ньому в рядочок вишикувалися торговельно-розважальні центри, різноманітні супермаркети й магазини. Поруч із ними уже понад 20 років будується величний храм. Усі ці матеріальні блага постали буквально за лічені роки. Зараз там відпочиває багато молоді. Якщо, звичайно, це можна назвати відпочинком. Майже щонеділі молодіжні гуляння супроводжуються бійками. Суть походу до торговельно-розважального центру зводиться до намагання похизуватися одягом, прикрасами або ж новеньким гаджетом. Складається враження, що молодь не може знайти іншої розради, аніж сидіти на лавочках комплексу. Увесь простір немов просякнутий духом матеріалізму. Азартні гонитви за новими айфонами, новинками одягу чи взуття. Хто має капітал — голова світу. І водночас поруч — вогник віри. Але де вона? На якому рівні знаходиться наша духовність? Чому матеріалістичні принципи завжди беруть гору над почуваннями? Мабуть, так і проявляється дух звіра в людині. А що ж, живе, наче тварина, користуючись лише інстинктами. А де ж тоді знайти місце для людинолюбства? Лише осягнувши духовну красу, можна досягнути досконалості. Що із грошей людині? Біди, страждання, постійні проблеми. Правду кажуть у народі: «Скарби із собою в могилу не забереш». Як прожити життя гідно? Так важко знайти себе на безжалісних віхах світового часопростору. Самовдосконалення може стати тим засобом, який допоможе відшукати правильний життєвий шлях. І тоді не виникатиме таких глобальних проблем. Усі ми — люди від одного начала. Коли полюбиш ближнього, то й на світі стане менше злоби. Починати треба передусім із себе. Не чекати, що хтось запропонує, а власноруч жити так, щоби з часом не ставало соромно за вчинки.
Якось, ідучи повз одного із луцьких храмів, я мимоволі став свідком лайки двох немолодих парафіянок. Правду кажучи, я був сильно здивований, як це так, у переддвер’ї храму брутально лаятися? Чи це відповідає християнським чеснотам? Двоє перехожих, які теж стали свідками цих подій, казали: «Чого вона взагалі туди ходила?» Храм — це місце, де люди духовно збагачуються, це частинка неба на землі. Та чи завжди ми до кінця розуміємо, чому туди ходимо? Частина відповість, що із примусу, частина — що просто дотримується встановленого звичаю. Глибоке розуміння сутності своєї віри мають одиниці. То й не дивно, що порушуються норми моралі. Мало казати, що «я вірю в Бога». Потрібно добрими вчинками довести свою відданість і щирість. Глибоко замислившись, можна зрозуміти, що таке віра і що таке храм. Зараз лише освіченість і культура є рушійними силами віруючих. Адже коли є усвідомлення, то буде і розуміння...