«День» і університети: енергетичний обмін

Минулого тижня вийшли в світ і були представлені на книжковому форумі у Львові дві нові роботи з «Бібліотеки газети «День». Альбом Анатолія Казанського і Лариса Івшина «Мої університети». «День» вже отримує відгуки.

Вища освіта — гуманітарна сфера, що неодмінно має бути пріоритетною для держави, — сьогодні в Україні, м'яко кажучи, обділена державною увагою. Відпущена у вільне плавання і незабезпечена необхідною матеріальною підтримкою, в середині дев'яностих українська вища школа почала набувати особливих, подекуди дещо викривлених рис. Масовий попит на освіту на тлі всезагальної корумпованості зробили свою справу. Якість освітніх послуг почала стрімко падати, а фраза «Нам би «корочку» отримати...» стала незмінним гаслом для пересічного абітурієнта та його батьків. Сьогодні важко говорити про значне покращення стану справ, а мріяти про виховання достойної національної еліти в такій ситуації часом видається не просто недоречним, а й нерозумним.

Проте нотки песимізму зникають, коли бачиш, що є люди, які енергійно і самовіддано намагаються повернути в освіту підзабутий академічний дух, повернути їй недоторканність та відмити від брудних фінансових махінацій і політичних спекуляцій, що так довго оберталися навколо освітніх закладів. Декілька років тому студенти та професорсько-викладацький склад Національного університету «Острозька академія» із вдячністю та надією зрозуміли, що вони не залишилися одні в боротьбі за виживання справжньої елітарної вищої школи. Приїзд до Академії Лариси Івшиної та журналістів газети «День» можна вважати початком потужної інформаційної атаки, що несла у суспільство повідомлення: «Наша освіта зможе виховати по-справжньому українську націю!». Із неймовірним ентузіазмом та впертістю головний редактор газети «День» крок за кроком популяризувала принципи патріотизму та моралі, на яких, безперечно, повинен базуватися освітній процес. Такий енергетичний вир почав затягувати інші ВНЗ, «День» об'єднав навколо себе університети практично з усіх регіонів країни.

«Мої університети» Лариси Івшиної — це історія про порятунок української освіти, про нелегку, проте таку необхідну боротьбу за традиції української вищої школи, що беруть свій початок із 430-річної давнини, коли князі Острозькі заснували Острозьку академію. Приємно, що сьогодні справа, започаткована видатними українськими меценатами, знайшла своє продовження у діях наших сучасників.

Ірина ПІВЕНЬ , студентка другого курсу факультету романо-германських мов:

— Співпраця засобів масової інформації та вищих навчальних закладів — це звучить вражаюче. Особливо, коли результат цієї співпраці описує в своїй книзі така поважна і знана в світі журналістики людина, як Лариса Івшина. Найбільше мені, як студентці Острозької академії, сподобався розділ під назвою «Бути студентом Острозької Академії — це діагноз». Велика частина правди в цьому є. А ще відразу видно, наскільки ретельно автор дослідила всі подробиці нашого життя, нашого навчання, нашу неповторну ауру. Частий гість академії настільки вжилася в наш колектив, що навряд би хтось інший зумів би передати всі деталі краще, ніж це зробила Лариса Івшина.

Загалом же, велика значимість книги не стільки в описах навчальних закладів, їх особливостей та відмінностей, скільки в тому, що завдяки їй іще раз була підтверджена важливість контактів з мас-медіа для освітніх закладів. Спільна праця титанів завжди приносить плоди. Доказ цьому — книга Лариси Івшиної.

Максим КАРПОВЕЦЬ , студент третього курсу спеціальності «Культурологія та філософія»:

— Ще з давніх-давен освіта була показником інтелектуалізму людини і її правом (чи можливістю) бути гідним громадянином своєї країни. В Україні ця ситуація постає дещо деформованою й абсурдною: освіту отримують не ті, хто має до цього інтелектуальну потенцію, а ті, хто мають фінансову. Гортаючи каталоги й буклети навчальних закладів мимоволі оцінюєш, скільки «коштує там і скільки там», а не наскільки якісний рівень кваліфікації ти отримаєш в майбутньому. «Мої університети» Лариси Івшиної — це світло в тунелі цього колапсу й безвиході. Адже праця справді об'єктивно оцінює ситуацію й перспективу освіти в нашій державі. Сподіваюсь, що саме цією книгою керуватимуться майбутні абітурієнти.

Людмила МАСИК , студентка четвертого курсу спеціальності «Українська філологія»:

— Диференціація минулого і майбутнього не має сенсу, якщо в сучасному ми не робимо жодних спроб для того, аби підняти це майбутнє на якісно вищий рівень, — все наше існування будується по принципу «сходинок», і достойним воно є тоді, коли сходинки ці ведуть вгору. Те, що газета «День» своїм щоденним тиражем є достойним засобом підняття вгору для нашого суспільства в усіх розуміннях, не викликає сумнівів. Свідченням тому є полки відданих прихильників. А от безпрецедентне явище видання цілої бібліотеки газети на тематику, яку інші не можуть і не хочуть зачіпати, — достойне низького поклону. Книги бібліотеки є могутнім фундаментом для формування в будь-кому з нас громадянина своєї держави.

«Мої університети» — це, безперечно, не просто яскраве підтвердження щирої небайдужості Лариси Івшиної витоків потоків суспільної свідомості, це якісний професійний огляд найяскравіших осередків культури і освіти, кожен з яких пройнятий своєю особливою атмосферою, це осмислення першопричин та наслідків освітніх подій в Україні та за її межами.

Взагалі, як на мене, візитною карткою індивідуальності Лариси Івшиної є її справжня непідробна гуманна небайдужість — і дуже добре, що після «освітнього паломництва» пані Лариси вийшов своєрідний щоденник цих подорожей, котрий констатує не лише унікальність наших навчальних закладів, але й дає нам право диференціювати наше минуле і майбутнє.

Дар'я ШВАЯ , студентка третього курсу спеціальності «Культурологія та філософія»:

Вам знайоме відчуття, коли дивишся якийсь фільм чи читаєш книгу, а здається, що переглядаєш історію свого життя? Коли можна справді повірити, що хтось описав твої спогади, та ще й доповнив нарисом про майбутнє? Щось подібне відчувала і я, читаючи книгу Лариси Івшиної «Мої університети».

Я щоразу дивувалася, як цікаво й по-новому переосмислює автор проблеми, з якими ми так часто зустрічаємося у житті, що вже й перестали їх помічати. І, до того ж, так дивно спостерігати за оцінкою звичних нам речей з висоти глибоченного інтелектуального і життєвого досвіду.

Особливо приємно було гортати ті сторінки, які пані Лариса присвятила нашій рідній alma-mater — Національному університету «Острозька академія». Знаєте, мимоволі відчуваєш себе живою частинкою вже написаної історії!

Взагалі, мені подобається те, що Лариса Олексіївна не тільки на словах підтримує українську молодь і, відповідно, українське майбутнє. Вірніше, на словах, але в матеріалізованій формі. Адже, повірте, влучне слово у газеті «День» чи в одній із книг серії, представленої Ларисою Івшиною, може набагато більше змінити в позитивний бік у житті людини, аніж якийсь «широкий жест» чи «подвиг», спрямований на публічне схвалення. І співпраця газети «День» з Острозькою академією вже сьогодні, як на мене, дає чудові плоди.

Отож, пані Ларисо, творчих успіхів, і нехай нові й нові Ваші здобутки приносять користь ще не одному майбутньому поколінню!

Наталія АНТОНЮК , студентка третього курсу правничого факультету:

— Українська освіта сьогодні починає відроджуватися. І хай би хоч що говорили, але це — істинна правда. Нехай ще довго будуть обговорювати проблеми корупції, хабарництва, бо вони ще насправді присутні у вузах нашої держави, але існують люди, які усілякими способами намагаються викорінити присутність несправедливості, зокрема в українському освітництві. Прикладами інших університетів вони намагаються об'єднати вищі учбові заклади. До таких людей належить головний редактор газети «День» Лариса Івшина. В стінах Острозької академії їй раді завжди і двері для неї відчинені будуть постійно.

Сьогодні книжкову полицю заповнила ще одна грандіозна праця пані Лариси — «Мої університети». І одного слова «неповторність» не вистачить, щоб описати її. Це книга, яка допомогла нам так просто відчути силу справжнього українського університету, яку звичайний студент часто губить у днях свого сум'яття та хаосу. Після цього починаєш розуміти свою причетність до спільноти «українське студентство». І пишаєшся тим, що ти є саме таким. Тут підтверджується те, що наша нація є неповторною, адже вона прагне знання і черпає їх із кращих ВНЗ нашої держави. Приємно, що Острозька академія невіддільна від редакції «Дня». Приємно, що з кожною зустріччю відбувається енергетичний обмін між нами і журналістами газети «День». Ми розуміємо один одного з півслова. І це свідчення того, що студенти та ЗМІ об'єднуються. А «Мої університети» відкидають усі умовні бар'єри, що існували. Колись...