«День» нарощує м’язи

Ось уже й шістнадцять «Дню» минуло. 16 років у житті людини — це період юнацтва, становлення світогляду, набуття життєвого досвіду, час рожевих мрій, бажань тощо. Але подібне аж ніяк не стосується «Дня». Він стрімко перестрибнув це отроцтво і одразу ж заявив про себе у ЗМІ як видання, яке є дійсним відтворенням суспільства, тих складних процесів, які блукають у ньому. Видання водночас є на крок попереду, воно діє як постійний дискусійний майданчик апробації думок та ідей на шляху створення громадянського суспільства. Як на мене, «День» — це нескінченний детективний життєвий роман, який він почав писати 16 років тому (а ми читати), де не можна зупинитися, бо мучить одвічна людська цікавість: «А що там, що далі, за горизонтом?». На щастя, «День» не бронзовіє від своїх досягнень та успіхів, а вони дійсно вражаючі. Чого тільки варті книжки з серії «Україна Incognita», екстракт публіцистичної думки «Екстракт 150», «Екстракт +200», «Сила м’якого знака, або Повернення Руської правди», щорічні фотовиставки — обличчя України в часі й русі, інтернет-сторінки, а цього року ще й видання серії книжок, влучно названої «Бронебійна публіцистика» — думок світочів світової та української філософської думки І. Франка, М. Костомарова, Є. Маланюка, Ю. Шевельова, О. Ольжича та ін.

«День» сьогодні «копає» як у глибину, так і ширину. Глибину його думок і, передусім, історично-філософських, визначають такі особистості як О. Пахльовська, П. Кралюк, С. Грабовський, Ю. Райхель, І. Сюндюков, М.Стріха, А. Свідзинський, І. Лосєв та багато інших. В ширину — це просування на Південний Схід і Крим, де паростки українства найбільш уражені імперією та радянщиною, що радує і втілює надію на знищення штучно створеної грані між Сходом і Заходом. Декілька років тому у своїй статті «Про сучасну стратегію боротьби «Дня» за створення громадянського суспільства в Україні» (див. «День» № 9 від 22 січня 2010 року) ваш покірний слуга писав: «Можна було б тільки вітати ці досягнення, але сьогодні, на мою думку, є певний застій у розвитку (поширенні) газети, її, так би мовити, втілення у суспільство на глибинному рівні»... «Конче необхідно розробити сучасну стратегію проникнення газети в надра суспільства як по вертикалі, так і по горизонталі», обурювався від того, що видання не збільшує наклад і не розширюється за рахунок створення додаткових корпунктів в Україні. Дуже втішений від того (і трохи пишаюся), що моє обурення і... мрія сьогодні втілюється у життя — створені корпункти в Донецьку (радують змістовні статті випускниці літньої школи «Дня» К. Яковленко), у Миколаєві, у Дніпропетровську — В.Рижков, у Криму — М. Семена.

Наразі змінився, так би мовити, й «фейс» газети — кольорові гамми «грають» сьогодні не тільки в п’ятничних номерах, а й щоденних випусках, що, безумовно, тільки тішить око, вони покращують сприйняття матеріалу і свідчать про те, яке життя в дійсності багатовимірне та різнобарвне.

Сьогодні «День» сміливо можна назвати таким собі проектним інститутом — Інститутом Проектування Української душі в Українському суспільстві та в своїй Богом даній державі. У цьому напрямку, як на мене, треба дійсно копати ще глибше, розкриваючи її (українську душу), яка й надалі поки що залишається Incognita. Гасло — заклик «Дня»: «Українці — читайте!» якнайкраще підкреслює важливість самоосвіти. Може, трохи це хвалькувато і самовпевнено, але моя сім’я як суспільний суб’єкт зі своїм суб’єктивним мисленням деякою мірою і є продукт «Дня». І ми цим пишаємося.

Безумовно, «День» бачить країну, якої поки що, на жаль, іще немає. Це своєрідна «країна мрій», але найголовніше, вона (газета), розкриваючи українську історію, показує її справжню глибину і значимість як на теренах, власне, України так і в Європі. Тож кожен номер «Дня» наразі — то є цеглинка у відбудові в суспільстві почуття україноцентричності, власної гідності, вичавлювання з себе рабської меншовартості, виховання справжнього, а не ялового патріотизму. Знання своєї історії дійсно роблять нас вільними у виборі шляхів розвитку та пріоритетів. І ці знання сьогодні несе на своїх шпальтах «День».

І насамкінець. Дійсно сьогодні «День» дав путівку у життя багатьом журналістам і фотокореспондентам. Як влучно висловилася пані Лариса: «Умовно кажучи, нас «грабували» постійно, бо щойно ми надбаємо, люди у нас виростають — розгортаються, а потім вони всюди» (М. Кучук «Фото успішне тоді, коли на ньому є щось, крім... фото», «День», №184-185 від 12-13 жовтня 2012 p.). Тож ми з дружиною хочемо побажати «Дню»: щоб вас постійно грабували!

Розуміємо, що це гірке й жорстоке побажання, але воно — запорука постійної регенерації журналістської думки в самій газеті, а також того, що те «насіння», яке сьогодні пророщує «День» у своєму середовищі, концентричними колами розходиться і «засіває» терени всієї країни, запорука перетворення її з країни мрій у реальну, сильну, демократичну і справедливу Україну.

P. S.: У суботу 14 жовтня ми з дружиною, їдучи машиною на щорічну традиційну фотовиставку «Дня», прихопили з собою трьох попутників — студентів Національного університету податкової служби, яка, як відомо, знаходиться в Ірпені. Всю дорогу моя дружина захоплено розказувала їм про газету «День», яке це цікаве і змістовне видання, про щорічну фотовиставку, на яку їдемо, а також запросила відвідати її. У відповідь — тиша і... ні слова. Інколи буває мовчання красномовніше від слів. Це саме той випадок. Подумалося: «День» постійно ініціює і проводить зустрічі інтелектуального спілкування між студентами різних університетів Острога, Одеси, Харкова та інших міст. А тут під Києвом, в Ірпені цілий університет (а це ж 12000 студентів), за великим рахунком, закритий заклад, який не дуже обтяжений інтелектуальним спілкуванням з журналістами й суспільством і в якому, певним чином, виховуються студенти, переконаний, на засадах, далеких від потреб саме громадянського суспільства. І хоч це специфічний фіскальний заклад, але в ньому навчаються молоді українці, яким вже сьогодні будувати Україну. Від того, якими вони вийдуть зі стін університету: чи примітивними здирниками, чи всебічно освіченими фахівцями з сучасними європейськими поглядами на податкову службу, великою мірою залежить їхнє нинішнє спілкування з суспільством. Чому б «Дню» не проявити ініціативу і «висадити» в університеті такий собі інтелектуальний журналістський десант та провести зустріч зі студентами? Переконаний, користь від цього була б колосальна. Віримо, що і ця наша мрія вам до снаги.

Щиро ваші постійні читачі та соратники в цій боротьбі