«День» як мотор створення громадянського суспільства України
Перефразовуючи нашого генія Т.Г. Шевченка, щодо газети «День» можна сказати «Ось їй тринадцятий минуло». Це мало чи багато? Немовби й небагато, але з огляду на сучасний пришвидшений плин часу та розвиток ЗМІ — дуже багато. Адже сьогодення несе в собі постійний заряд непередбачуваності розвитку світу, невпевненості у завтрашньому дні, сумніви, всеохопний песимізм, жорстокість — і десь там, у глибині, в кінці тунелю, надію на краще. Тож за умови, що преса повинна певним чином відображувати життя в усіх його проявах, «День» зміг за ці роки позиціонуватися як видання різнопланово-пошукове. Тобто фактично сьогодні в цій газеті кожен громадянин України, та й не тільки її, може знайти матеріал на різноманітні смаки й уподобання — суспільство, політика, економіка, екологія, релігія, мистецтво, спорт тощо. Тобто про багатоплановість і багатомірність годі й сперечатися — вона у кожному випуску як в ширину, так і в глибину. Безумовно, як говориться, день на день не приходиться, якість матеріалів коливається (але в межах допустимого, не переходячи у жовтизну), що лише зайвий раз підкреслює намагання редакції надавати свого роду різноплановий та різнорівневий журналістський ряд. «День» же постійно працює (очевидно, не тільки Вона працює), він у русі, на марші, у пошуку, тож як без недоліків? Запитання риторичне. Головне — вчасно і вірно робити висновки з помилок і йти далі. І найголовніше, що газета стала, без перебільшення, інтелектуальним центром. Створений безпосередньо під її егідою Острозький клуб інтелектуалів (інтелектуальне об’єднання українських університетів) став таким собі штурмовим центром проблем сучасності та перспектив розвитку України. Це цілеспрямоване тяжіння інтелекту саме до Острозької академії немов повертає Україні її законне місце в колі європейських держав.
Декілька років тому «Днем» започатковано прекрасну ініціативу випускати серії книг з історії України під своїм упорядкуванням: «Україна Incognita», «Дві Русі», «Апокрифи Клари Ѓудзик», «Ваші мертві вибрали мене» Джеймса Мейса тощо. Наразі ця ідея знайшла своє чудове продовження у вигляді чергової серії — двохтомника «Екстракт 150». Я (переконаний — не тільки я) розглядаю цю чергову серію як свого роду звіт редакції перед українським суспільством. Це квінтесенція української думки останніх років, яка сьогодні, мов потужний мотор, приводить у рух всю оту велетенську, незграбно-неповоротку інерційну систему під назвою український соціум, виховує та плекає той, дійсно вузький, прошарок української інтелігенції, який в усі часи нещадно винищували наші вороги.
До двох томів «Екстракту 150» за логікою подій я б додав третій том — традиційну щорічну фотовиставку «Дня», яка відкрилася в день народження газети — 25.09.2009 р. За своїм українським колоритом, глибокою соціальною спрямованістю і правдивістю вона дійсно може виступати як третій том «Екстракту 150» і, як пропонують глядачі, бути нескінченним телесеріалом українського життя. Як завжди, буквально на другий день після відкриття ми з дружиною побували на виставці і прийшли до дещо сумного висновку. Різнопланова тематика, багатогранність відображуваного життя, український національний колорит — але над усім цим витає, тяжіє такий собі невимовний щем, здавлений відчай, така собі безвихідь нації, пов’язана з вмираючим селом. Нам здалося, що негативні тенденції згасання української нації, а саме її села, на жаль, в тематиці виставки превалюють. Наприклад, у роботах «Вищій суд» — чоловічі й жіночі портрети літніх людей з обличчями, на яких немов написана прожита важка доля, покірливість, відсутність бажання жити і віри у щось світле. Нам здається, що комісії з підбору творів для майбутньої виставки варто звернути більше уваги на позитивний заряд фоторобіт, адже нам, українцям, сьогодні він потрібен як ніколи; потрібна впевненість, що ми самодостатні, що країна Україна таки відбулася всупереч бажанню наших «воріженьків» і не є Failed state.
