Долати їхню брехню правдою й активністю

На проросійському сайті strana.ua можна знайти чимало зафільмованих опитувань українців з різних регіонів. Їх автором є Антоніна Бєлоглазова. Хто про неї не знає нічого, може подумати: «Яка ж симпатична дівчина! Видно, хоче розібратися в ситуації, і так багато робить для торжества справедливості...» Лише з часом починаєш розуміти: ця молода особа грає винятково в одні ворота. Коли побачив у інтернеті фото активістки разом з журналістом Русланом Коцабою, то все стало зрозуміло. А тепер ось стало відомо, що Антоніна була №3 у виборчому списку партії Анатолія Шарія...

Сюжети Антоніни про «тотальну українізацію» можна назвати вищим пілотажем пропаганди. Ніби знімає на вулицях випадкових людей, причому, більшість з них є цілком лояльними громадянами України. Але впродовж зйомок Антоніна плавно підводить глядача до того, що ідеологічне насильство в Україні — це погано. Хто б сперечався? Але парадокс полягає в тому, що чорні справи Росії (чорні впродовж багатьох століть) жодним чином не обговорюються. А ось несміливі і, на жаль, несистемні спроби українців захистити свою ідентичність наражаються на шалені атаки. Навіть на проукраїнських людей ця пропаганда (занадто часті згадки про «тотальну українізацію») частково впливає. І даремно. Бо якщо Бєлоглазова і уточнює вряди-годи: «тотальная украинизация в сфере торговли», то варто задуматися: а яка ж вона тоді тотальна? Скільки тої торгівлі? Одесити що — з магазинів і кафе не вилазять? Якщо навіть 1% — 2% одеситів наполегливо вимагатимуть, щоб їм у супермаркеті відповідали українською, то невже це так докорінно змінить Одесу? Влітку таких людей буде більше, можливо, 10% — 20%. Повна катастрофа для російської мови? Але імперія завжди діє на випередження. Бреше і атакує! Атакує і знову бреше... Причому, затято захищає своїх професійних брехунів. Що більше дезінформованих у тому чи тому регіоні, то краще для Кремля.

***

Перший серед опитаних Бєлоглазовою одеситів прокоментував спробу України захистити українськомовних громадян досить категорично: «Идиотизм! У нас две мононации с одинаковыми правами. Так исторически сложилось...» Видно, що в етнографії та соціології цей чоловік не надто сильний. Що таке «мононація»? Він має на увазі етнічну чи мовну ознаку? В будь-якому разі в росіян своя Батьківщина, а в українців своя. Якщо в них рівні права, то чому Батьківщиною українців ось такі мудрагелі вважають лише Тернопіль і прилеглі села? А Батьківщина росіян — це і Росія, і Україна, і Білорусь, і Чечня, і Татарстан... І навіть Рига «своя», хоч це й столиця республіки, яка давно перебуває під парасолькою НАТО.

Другий одесит на провокаційне запитання щодо очікуваного мовного насильства, відповів так: «Мені це байдуже, я дуже гарно розмовляю українською мовою! Благодаря каналу «1+1» выучил... Говорю и на русском, и на украинском свободно, но мне обидно за одесситов. Поэтому я сейчас в знак протеста говорю только по русски...» Бачите, ніби й непоганий чолов’яга, але вже і його «накрутили» ідеологічні бійці Росії.

У Росії завжди, в усі часи знаходилися гроші на дестабілізацію і підкуп. Тому шарії, коцаби, бєлоглазови будуть завжди. Україна ж інша. Вона не знаходить коштів навіть на фінансування важливих у геополітичному сенсі проукраїнських газет. Чернігівської «Сіверщини» (колись була найбільшою патріотичною газетою Лівобережної України), так би потрібної тепер «Донеччини», багатостраждальної «Кримської світлиці» тощо. Чи це означає, що ми приречені на поразку? Не означає жодною мірою. Хіба бійцям УПА 70 років тому було легше? Чи, може, нинішнім білорусам легко? Вистоїмо — це без сумніву. Але держава — вона така ж, як і народ. І апріорі не може бути кращою. Тому роботу з населенням треба вести завжди. Прискорено формувати громадянське суспільство, використовуючи (чому б і ні?) ті самі відеосюжети Антоніни Бєлоглазової. Що толерантнішими будемо до тих, хто не є стовідсотково «нашим», але все ж, тяжіє до України, то наочнішим буде виграш. Принаймні суттєво звузимо поле дії ворожої пропаганди. Бо тепер не 2014-й рік, і вже не так легко віриться в казкові принади «російських весен»... Що активніше, наступальніше атакуватимемо знахабнілого ворога, який навіть не думає критися, то більшого успіху досягнемо. Треба вчитися шукати «промахи» в роботі недругів. А потім дискутувати з тими, хто вагається. Мешканці Харкова, Києва, Одеси, Закарпаття — навіть ті, кого зняла відеокамера Бєлоглазової, в більшості адекватні люди. Важливо, щоб вони з часом навчилися відповідати так: «Ми — не Росія, тому в нас жодна мова не заборонена». Або розлогіше: «Хочемо, щоб дружба між нашими народами відновилася. Щоб у Одесі вільно звучала російська, а в Краснодарі, Ростові, Хабаровську знову, як і колись, в 20-ті роки минулого століття, вивчалася українська. Щоб в рідну гавань повернувся Крим і ніхто більше не забороняв національні мови в республіках Росії...» 

Так звана тотальна українізація означає передусім відсутність дискримінації українськомовних громадян. Щоб, наприклад, Ахтем Сеїтаблаєв, Римма Зюбіна чи Олег Сенцов (а не лише міфічні «нацики» з Тернополя) могли прочитати меню українською мовою в одеському ресторані чи отримати коментар від офіціанта державною мовою. Ці люди постраждали від Росії і свідомо зробили вибір на користь української. То чому мають існувати території, де дискримінація українськомовних вважається нормою?

Одеса має стати всеукраїнським ідеологічним будівельним майданчиком! І повинна постійно рухатися в бік інтернаціоналізму. До речі, знайомий науковець зі Львова, відразу після перегляду сюжетів Бєлоглазової, сказав: «Який же контраст між Одесою і закарпатським Берегове! Там, у місцях компактного проживання угорців звучить і українська, і російська, і угорська, і чеська мова! А в Одесі лише одна російська. Сумно... Хіба це інтернаціоналізм?» Сказано було спонтанно, але це непоганий аргумент. Або така деталь: На відділенні поліції в Береговому ліворуч (як основний) розміщено напис угорською мовою, а праворуч (як другорядний) українською. Цікаво, а в Удмуртії, Мордовії, Республіці Комі теж напис рідною мовою домінує над російськомовним? Чи він там на другому плані? А правда, панове, полягає в тому, що його там взагалі немає. То яке мають моральне право захисники «русского мира» пертися на українську територію? Хай би спочатку в себе нормалізували мовну політику. Вираз: «чья бы корова мычала?» був би найкращою відповіддю проросійським «соціологам» типу Бєлоглазової. Сподіваюся, колись на вулицях наших міст так і буде.

У Береговому ніхто з угорців не робив спроби самоспалення, щоб захистити рідну мову. Але в минулому році це вимушений був зробити науковець з Удмуртії Альберт Разін. Він же не з України, а з Росії! Там інакше боротися за мову не можна — просто не помітять. Це в українській Одесі російськомовні з каністрами не бігають. Навіщо ж протестувати, коли й так усе є? Причому, з великим запасом, включаючи й той мовний простір, який колись було відібрано в українців, молдаван та болгар.

Ось така вимальовується реальна картина. Тому нам треба шанобливіше ставитись до своїх співгромадян і не дозволяти діячам «п’ятої колони» безкарно зомбувати їх на догоду Кремлю.