Допоможе лише одностайність
У газеті «День» якось було опубліковано цікаве інтерв’ю з депутатом ВР В’ячеславом Кириленком, у якому він торкнувся низки актуальних проблем. Але на одне архіважливе питання не знайшлося відповіді: чому українські демократичні партії не тільки не об’єднуються, а й продовжують розколюватися? Кілька близьких ідеологічно партій свого часу створили фракцію «Наша Україна». Певний час були розмови, що вони об’єднаються в одну партію. Не вийшло.
В. Кириленко правильно оцінює ситуацію, коли каже, що «теперішній антиукраїнський реванш набагато сильніший, аніж усі подібні явища до того. І несе в собі загроз набагато більше». А яку реакцію патріотичних сил ми бачимо? Вони продовжують створювати нові партії. Чим суттєвим відрізняються програми політичних сил «Фронт змін», «За Україну», «Європейська партія», «Громадянська позиція» від програм партій «Собор», «Реформи і порядок», «Української народної партії», Руху? Мабуть, мало чим. Так можна доділитися до молекулярного рівня.
Регіональні вибори засвідчили, що Партія регіонів серйозно відточує різні методи, технології фальсифікації виборів. Не хотілося б, щоб створення нових партій у демократичному середовищі належало до арсеналу виборчих технологій ПР. Що ж до політичної апатії в суспільстві, то тут, скоріше, існує апатія до політиків як таких. Глянути хоча б на нашу Верховну Раду. Скільки депутатів, розтоптавши волю виборців, перебігли з одного табору в інший! Хіба ми, виборці, делегували їм право віддати Севастополь ще на 25 років Чорноморському флоту Росії, хіба ми, виборці, не хочемо дублювання фільмів українською мовою? А тепер ці перебіжчики в білих костюмах ходять на різні телепередачі, хизуються своїм статусом і вчать інших порядку. Де межа віроломству і цинізму? Те ж саме відбувається й на рівні області, міста, району. У Партії регіонів не було більшості у Верховній Раді. Силу вона набрала завдяки тушкам. Хто з керівників партій відповів за такий добір кадрів?
В. Кириленко цілком має рацію, коли стверджує, що треба творити єдиний патріотичний фронт. А точніше, щоб протидіяти цій антиукраїнській навалі, треба створювати потужну патріотичну партію. Розмови про це ведуться давно, всі прекрасно все розуміють, але віз і досі там. Чому? Звичайно, я, простий український виборець, а таких, як я, мільйони, хочу, щоб проукраїнські політики були в парламенті. Але якщо вони не об’єднаються, то не пройдуть до парламенту на наступних виборах. Пройдуть зовсім інші, не українські сили. (Не пишу слово «переможуть», а саме пройдуть усякими способами). Мої інтереси (і мільйонів таких, як я) в парламенті не будуть представлені. Я, як виборець, програю. Програє вся країна.
