Два майдани

Мій вік такий, що, на жаль, його можна назвати старечим. Але в цьому є й певні переваги. Це значний життєвий досвід. У школі я навчалась за сталінських часів, в інституті — за хрущовських, зріле життя минуло за часів брежнєвських та горбачовських. А далі пішов відлік часу тих поколінь, які зараз захищають свою гідність на майдані Незалежності, і тих, хто в Маріїнському парку захищає Партію регіонів та Президента.

Пригадую 1958 рік. Культ особи Сталіна вже засуджено, і частково стало відомо дещо про його злочини проти власного народу. Це були часи «хрущовської відлиги». І ось саме тоді моя добра знайома, вже літня жінка, розповіла мені про те, як 1933 року, коли їй вранці доводилося йти на роботу (її робочий день починався о п’ятій ранку), вона нерідко бачила на вулицях померлих від голоду людей, які все-таки дістались до міста із заблокованих військами НКВД сіл, сподіваючись знайти в місті хоч якусь їжу, та яких ще не встигли прибрати спеціальні бригади, щоб померлих ніхто не побачив... Я дуже поважала й довіряла жінці, котра мені це розповіла, і розуміла, що все це правда. Але ця звістка тоді мене так приголомшила, що підсвідомо мій розум підказував мені, що таке злодійство просто неможливе. Однак на той час ще було багато людей, які самі це пережили, і хоч це була заборонена тема, правда виходила назовні. Так, вітчим моєї однокурсниці, коли бував сильно напідпитку, починав несамовито лаяти Сталіна. Пізніше я дізналася, що з 12-ти душ у його родині 1933-го залишився живим тільки він один...

Але до чого все це і два майдани? А ось до чого. У ті моторошні далекі часи влада не просто виконувала поставлені цілі з розправи над цілим народом власними репресивними силами, а й, що дуже знаково, залучала до цього так званих активістів із тих же сіл, де чинились розправи. І ті активісти з великим завзяттям вигрібали у селян все до останньої зернинки, за що й отримували свою «пайку».

А тепер спробуймо придивитись до учасників Антимайдану. Багато з них не приховує, що влада їм за приїзд до Києва пообіцяла заплатити. Левова частка оплат надається «активістам». Тим, хто намагався відмовитись від поїздки, погрожували звільненням з роботи. Організаторам Антимайдану не чиниться жодних заборон при виборі місць проведення мітингів чи встановлення наметів, жодних заборон при виборі місць дислокації, а наметове містечко в Маріїнському парку з усіх боків охороняється доблесною міліцією (питання: — «Від кого?»). Харчі роздають співробітники МНС. Природно, що чимало з тих, що приїхали на Антимайдан, спокусяться бажанням підтримати таку «щедру» владу і Президента. І байдуже, що ця влада вчинила криваву розправу над беззахисними студентами, адже можна заспокоювати свою совість (якщо вона ще залишилася) твердженнями, підкинутими владою, що саме студенти почали бити мирний «Беркут». Звичайно, якщо людина звикла шукати істину і для цього використовує свій мозок, неважко зрозуміти, що кожну людину, а особливо втомлену, о четвертій годині ранку охоплює незборимий сон. І той, хто направляв «Беркут» на розправу, це дуже добре знав. А студенти були не тільки втомлені, вони кілька днів потерпали від дощу, бо наша «гуманна» влада заборонила їм встановлювати намети.

Саме ця розправа спричинила вибух гніву по всій країні у кожної нормальної людини замість жалюгідного страху, на який розраховувала влада. Саме усвідомлення власної гідності і прагнення справедливості створили вже новий Майдан, куди прийшли вже сотні тисяч людей за покликом свого серця, і спинити їх не змогли ані судові заборони на збори, ані погрози відрахування з вишів або звільнення з роботи, ані погрози фізичної розправи. Але дуже дивна реакція влади на найголовнішу справедливу вимогу Майдану. Винних за криваву бійню притягнути до відповідальності. І що ж? Спочатку — зовсім нічого, нібито нічого не відбулось, нібито тих людей, які стоять на Майдані й висувають свої вимоги до влади, насправді не існує. Розмови про те, що винні будуть обов’язково покарані, нагадують дійство, коли кидають собаці кістку. Але в той самий час кожного разу на публічних виступах із вуст Гаранта мимоволі злітають погрози на адресу опозиції, громадянських активістів і всіх його опонентів.

Влада прийняла тактику ігнорування Майдану з дуже суттєвим доповненням — створенням своїх прибічників за допомогою старої перевіреної практики, до якої вдавалися за сталінських часів — ідеологічної обробки, а за сучасної термінології, — зомбування. Преса, телебачення, Антимайдан — все це засоби для перетворення людей на зомбі, про яких уже не можна сказати: «Той, хто має вуха й зір, має чути і бачити». Влада робить усе для того, щоб вся розумова діяльність людей залишалася тільки в межах емоційних реакцій, логіка й аналіз мають бути відключеними, бо немає нічого страшнішого для влади, аніж мисляча людина.

Важко стримуватись, коли людину звідусіль штовхають у прірву емоцій. Але тільки здоровий глузд і незатьмарений розум допоможуть знайти істину.

І хай би що сталося, залишаймося завжди гідними людьми!

Л. ТАЛАЛАЙ, пенсіонерка