Енергетика народного мистецтва
У наш час мало хто не чув таких слів, як «аура» чи «біополе». Так, професійні екстрасенси спочатку (у 1970-ті роки) відчули, а потім (1980 — 1990-ті роки) ретельно виміряли енергетичний вплив народного мистецтва на стан людського біополя. І переконалися, що культурні витвори будь-якого народу, викохані ним протягом віків, несуть у собі не тільки якості оберегів (хоча багато з них створювалися саме з цією метою), але й заряд фізичного та морального здоров’я. Чому саме? Тому, що взаємини всіх живих істот і всіх предметів та структур, що їх оточують (від крихітки-комара до таємничого повна місяця) базуються перш за все на енергетичній вібрації — позитивній чи негативній. І можна виміряти лозою, рамкою чи маятником силу впливу на нас, на наші організми багатьох речей чи явищ оточуючого нас світу (чи Всесвіту!).
Але не будемо втручатися у космічні справи, — впоратися б із земними. І тут доречно озирнутися назад, у часи наших дідів- прадідів і згадати про вишиті й виспівані козацькі обереги, які й досі несуть у собі незбориму ауру добра й любові.
...Коли відомий російський художник Ілля Рєпін готувався малювати своє велике полотно «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», він здійснив поїздку по місцях, де колись була Запорозька Січ. Їздив не сам, а разом із Дмитром Яворницьким — великим знавцем запорозької старовини. Саме під час цієї мандрівки Яворницький зібрав, а Рєпін змалював багато пам’яток часів козаччини, які належали запорозьким козакам і дбайливо зберігалися їхніми нащадками. На малюнках можна побачити козацькі хустки, вишиті люблячими руками жінок та дівчат і подаровані на добру путь у змаганні з ворогом. Обереги? Звичайно! Навіть скопійовані художником на полотно квіти, зображені на хустках, — благословляють найдорожчу кохану людину на всілякі блага. Незважаючи на патину кількох віків (бо минуло вже стільки часу з тих пір!), енергетика таких оберегів вражає своєю силою. А що ж тоді можна сказати про молоду свіжу ауру, коли вони — нові, тільки-но вишиті — передавалися козакові живою теплою рукою кохаючої жінки?
...А на смутний випадок, коли козак загинув у бою, дівоча вишита хустка виконувала свою останню роль: нею вкривали обличчя героя. Про це народом складалися пісні:
Дай же, дівчино, хустину.
Може, в бою де загину —
Накриють очі темної ночі,
Легше в могилі спочину...
У старі часи вірили в силу слова — замовляння, приказки, пісні, доброї розмови. І у силу оберегів. Тому у дні Великого Посту, які у народі мали надзвичайну очищувальну силу, на все, чого торкалися добрі роботящі руки, жінки й дівчата — берегині людського роду — намагалися наткати й вишити якомога більше хусток, рушників, сорочок. Це були запаси добра на весь рік (а може, й на довший час). Чому добра? Тому що хустину вишивати — значить, долю закликати, а дарувати її — добро примножувати. От і виходило, що кожна жінка, дівчина у свої вишиванки ніби вкладала й закодовувала свої бажання, сподівання на щастя, — у кожну квіточку, стебельце «насилала» свою мрію:
Летів голуб понад хатою
Та й сів на кедрину:
Кому шиєш, файна дівко,
Шовком сорочину?
Вишила хрестиком — оберіг, вишила розкішну квітку чи зробила різноколірні китиці — теж оберіг!
І всі ці чудеса творилися під звуки прекрасних народних пісень, які самі несуть у собі колосальні обережні властивості. Бо в них — душа народу, його талант і могутня творча сила, — від якої «зашкалює» рамки чи маятники екстрасенсів!
Тож, вишивайте за народними мотивами, співайте народні пісні! На здоров’я, на добро, на благополуччя!
