Фігури на купюрах

Журналіст «Дня» Сергій Махун, переглядаючи добір особистостей на українських банкнотах, пропонує вилучити з обігу ключову постать — І. Мазепу. Такий акт був би сприйнятий з розумінням хіба що в Москві, в контексті 349-го року Росії в Україні.

Але допоки ніхто з очільників держави не заявив про зміну європейського вибору України, саме його слід брати до уваги, тасуючи обличчя грошового ряду. Підхід має бути концептуальним, принаймні за двома ознаками — хронологічною та фаховою. Хто раніше увійшов в історію, той і займає ближче місце в ряду. Іван Франко, наприклад, не може передувати Тарасу Шевченкові, так само як і Михайло Грушевський. Зрозуміло, що номінал купюри не визначає вагомість постаті в історії. Це ж умовність. Далі, коли малювати на купюрах літераторів, то при чому тут Володимир чи Богдан? Тоді починати слід з Нестора Літописця, а долучати Григорія Сковороду, Павла Тичину, Івана Багряного... Особисто ж вважаю, що шерега постатей має базуватися на політиках державницького спрямування.

Отже, одна гривня — князь Святослав. До нього країною правили норманські конунги. Святослав першим із князів мав ім’я, зрозуміле кожному українцеві, а його ратні успіхи чітко окреслили геополітичні амбіції Києва (Балкани, Волга, Кавказ). Володимир Великий припустився стратегічної помилки з вибором віри. Тому не нам його надмірно вшановувати. Ярослав, попри його мудрість, не напрацював ефективної системи успадкування влади, що мало наслідком розвал Київської імперії, втрату столичного статусу Києвом.

Дві гривні — король Данило Галицький — стратег, будівничий, полководець. Він, прийнявши корону з рук папського легата, зробив принциповий крок на виправлення помилки Володимира. А от з Богдана Хмельницького стратег вийшов ніякий. Тому й маємо те, що маємо.

П’ять гривень — гетьман Іван Виговський. Йому довелося виправляти вже помилку Богдана, без особливого успіху. Але за ним славна перемога українсько-татарського війська під Конотопом, що відкривала шлях на Москву. Не судилося.

Десять гривень — гетьман Іван Мазепа — людина європейської культури, культова постать доби романтизму. Його геополітичний вибір застережень не викликає.

Двадцять гривень — політик Тарас Шевченко. Він озвучив орієнтири української мрії (Вашингтон та Закон), що ведуть нас до європейської сім’ї цивілізованих націй. Які ж бо актуальні саме ці орієнтири сьогодні!

П’ятдесят гривень — гетьман Павло Скоропадський, що відновив Українську Державу та заснував Українську академію наук. Михайло Грушевський, хоч і перший президент, але ж не зумів утримати владу впродовж бодай однієї доби.

Сто гривень — головний отаман Симон Петлюра, що відстоював УНР як міг і скільки міг, передавши нам символи української державності.

Двісті гривень — провідник Степан Бандера — взірець патріотизму. На його карбі відчайдушна спроба відновлення державності у червні 1941 року та війна проти всіх за політичне визнання нації. Зрештою, термін «бандерівець» став етнонімом — синонімом слова «українець».

Такою бачиться мені чудова вісімка державних мужів на грошових знаках держави. З них лише мудрий Данило почив на Батьківщині, «в своїй постелі». Інші ж загинули на чужині, головно від рук ворога, не збочивши з обраного шляху. У них національна ідея працювала беззастережно.