Газета запрошує замислитися

Шановна редакціє газети «День», хочу подякувати за вашу велику працю, за дуже цінні статті про життя та історію нашої країни. Ваша газета дала мені великий поштовх до мислення, розуміння своєї історії і взагалі прожитого життя.

Я — пенсіонерка, живу в Києві з чоловіком Олександром та онуком Артемом. Задихаючись у домашньому повітрі зі своїм горем (три роки тому померла моя чудова донька, дуже чуйна і порядна людина, а потім захворів мій чоловік), я почала писати вірші, спогади, нотатки про своє життя. Мій зять Олександр відкрив для мене вашу газету (він постійно її читає і захоплюється її відвертістю та правдивим відображенням історії нашої країни).

Прочитавши статті Лариси Івшиної та Юрія Килимника про матір, я також захотіла поділитися спогадами про свою матір Тетяну, якої немає, на жаль, уже більш ніж 35 років, але яка і зараз надихає мене, а точніше, її ставлення до життя, її доля. Я досі пишаюсь нею і дивуюсь, як ця жінка — удова в 32 роки, маючи трьох дітей та освіту — чотири класи церковно-парафіяльної школи, у ті післявоєнні тяжкі роки, могла бути такою гідною. Як вона з такою мудрістю і добротою виховала своїх дітей і навчила їх любити світ, життя, свою країну.

Я, маючи три освіти (одна з яких вища), так і не змогла дотягтись до її розуміння, сили волі, прагнення жити і радіти всьому живому на землі і дарувати щедро людям свою душу і тепло.

Сьогодні я читаю вашу газету вголос своєму чоловікові (він втратив зір через хворобу) — дуже цікавій людині, що має заслуги перед Україною. Прочитавши в газеті нотатки Уласа Самчука про Київ («У світі приблизних вартостей», «День», № 18-19 від 3 лютого 2012 року), ми згадали свої роки навчання: він — у КДУ ім. Т. Шевченка, я — у медичному інституті (тепер університет), де ніяк не могла збагнути, чому в медичному закладі було сім кафедр політико-філософського спрямування, а кафедра атеїзму чомусь називалася «воинствующего атеизма». З ким воювали?!

Ваша газета дає змогу розширити і в нашому віці своє «інфіковане» розуміння історії. Згадуючи ті часи, ми вдячні редакції газети і її дослідникам, що ми, будучи радянськими вихованцями, уже тоді багато чого розуміли, про що так яскраво написав Улас Самчук.