Глорифікація війни

У мої філологічні університетські роки обов’язковою була військова підготовка. Нас готували на командирів мотострілецьких взводів. Серед викладачів-відставників особливою шаною користувався підполковник Темненко. Є такі люди, абсолютно кожному слову яких віриш, ось Темненко був із таких особистостей. Він ніколи не говорив, а тим більше не похвалявся подвигами, але ми знали, що офіцер-українець — учасник Сталінградської битви.

Хоч як ми вмовляли його розповісти про знамениту битву, нічого не виходило: він тільки відмовчувався. Вже на п’ятому курсі, під час польових тактичних занять, коли на лісовій галявині до нас прибилося голодне борсученя і ми зробили перепочинок, щоби дати йому попити і підгодувати, підполковник Темненко, дивлячись на беззахисне звірятко, відповів на наш черговий запит про всесвітньо відому битву.

Ми очікували героїчної розповіді, а офіцер з пропеченим обличчям і якоюсь вічною втомою на ньому сумно промовив: «Хлопці, якби ми всю війну воювали так, як під Сталінградом, то ми ще б і досі йшли до Берліна». Сказав і замовк, і ніяких пояснень. Ми, приголомшені несподіваним судженням, теж вмовкли, розмірковуючи, що означали його слова. В ті брежнєвські часи пафос військових перемог був піднятий на найвищий державний щабель, а тут такий фейк про найвідомішу перемогу.

Гигнув СРСР. Я вже став старіше за прославленого офіцера Темненка, і прийшло розуміння його слів. Для героя війни Темненка головним було не мілітарні перемоги, а марні величезні людські втрати на війні.

Не було жодного практичного сенсу тримати клаптики землі в місті на Волзі, сенс був тільки ідеологічний: ми не здали Сталінград. І заради примхи кремлівського монстра тисячі людей під нищівним вогнем ворога гинули і гинули на цих клаптях землі. Неймовірна жорстокість режиму до своїх громадян продовжувалася всю війну. Гуманісту Темненку нелюдське ставлення тиранії до людей було тим незагоєним болем, який супроводжував його все життя. Людські втрати СРСР у Другій світовій війні справді жахають: системний містифікатор Сталін заявив про 7 млн загиблих, Хрущов — про 20 млн, Брежнєв — про 25 млн, останній генсек Горбачов — про 27 млн. І тільки в 2016 році з’явилася остаточна цифра — 41 млн 979 тис. загиблих. А німців загинуло трохи більше 9 мільйонів. Як же це треба було бездарно воювати, щоби мати такі колосальні втрати?

Червона Армія ментально є спадкоємицею російської армії. Письменник В. Примост у статті «Тягар і фейк імперії» (ж. «Український тиждень» №18 за 2015 р.) змалював нищівний портрет російської армії: «Армія Московії-Росії у війні з Європою практично завжди поступалася якістю озброєння та рівнем організації, вишколом солдатів й умінням генералів, але завжди перевершувала кількістю бійців і ресурсів. Російських солдатів було більше, ніж шведів, пруссаків або французів, а безкраї та казково багаті засіки Сибіру дозволяли легко нівелювати наслідки будь-яких утрат. У результаті кров хоробрих російських солдатів приховувала бездарність генералів...

Понад 50 років тому Джон Кеннеді закликав: «Людство мусить упоратися з війною — або війна упорається з людством».

Та, на жаль, в Росії, яка стала спадкоємицею СРСР, імперська логіка виявилася сильнішою за гуманістичну. Країна, яка ніколи не знала демократії, знову скотилася до глорифікації війни. Основне свято в Росії — 9 травня. Пропаганда непереможності російської армії. Перманентне нарощування і модернізація озброєння. Націоналістичний і реваншистський чад із телеканалів.

Пам’ятаю, як навесні 2014 року в Україні вже зовсім запахло війною з росіянами, я був на центральному майдані в Дніпрі, й немолодий грузин, вимушений залишити рідну землю, надсадно кричав: «Українці! Зрозумійте: де Росія — там війна! У вас буде з ними війна! Повірте мені!»

Так і сталося. Росія в мілітаристському запамороченні розпочала гібридну війну з Україною. У мене вилізли очі на лоба, коли я побачив по телевізору, як вищий виборний орган Московії одностайно голосував за війну. Спочатку думалося, чи не обкурилися масово ці дивні істоти? Ні, не обкурилися, діяли цілком свідомо.

В якому ж стані має бути російське суспільство, яке допустило це? Псевдоеліта, розжиріла в період високих нафтових цін, незнищенна адгезія якої з посадовим кріслом є суттю існування, піджирілий алкогольний плебс, заморочений мілітарно-націоналістичною пропагандою, готовий заради царка на будь-який злочин, — це ж суспільство Салтикова-Щедріна, який передбачав усе: «Що буде через 200 років у Росії? Нічого не буде: будуть пити і красти».

Не знайшлося жодного російського ветерана Другої світової війни, який би заволав: «Що ви робите? Схаменіться! Я ж воював за те, щоби війни ніколи в нас не було, а ви самі скрізь її роздмухуєте, чи то в Грузії, чи то в Україні». Ганьба!

А українець Темненко заганьбив би усе це мілітарне біснування, тому що на першому плані для нього завжди стояла самоцінність людського життя, а не чергові міфи імперії.

Мовчить російське суспільство, заскочене гангреною війни.

Але ж і передові країни світу дали маху: пропустили такий ґандж, як агресивна імперськість Росії, — це треба ж було вміти! І для чого тоді ООН? Її роль у вирішенні міжнародних проблем зведена нанівець, маємо реінкарновану Лігу Націй.

Сумно. Агресор не втихомирюється, навпаки, розпалюється, а йому все нотації читають про правильну поведінку. Давно вже агресора треба поставити в такі умови, аби змусити повернутися в цивілізоване річище. Чого ж світ чекає? Застосування тактичної ядерної зброї? Застосують коли треба, вже й заявили про це.

Невже людство так нічого й не навчилося? Невже так важко прискіпливо моніторити всі країни Землі на мілітаризм і шовінізм, і тільки хтось зазіхне на мир і демократію, одразу повинен отримувати таку відсіч, щоб уже більше ніколи не кортіло порушувати міжнародні норми співжиття людства? Невже попередження Кеннеді так і залишиться попередженням до самого апокаліпсису?