Головне — не забити гол у власні ворота

Українці живуть, чекаючи на Євро-2012 — футбольний чемпіонат має стати головною подією нинішнього літа. Попри те, що далеко не всі є шанувальниками футболу, переважна більшість людей визнає майбутню подію дуже важливою в житті країни. Хоча б тому, що Україна витратила на підготовку багато сил та коштів, але їй не завжди вдається затвердити свій позитивний імідж на світовій арені. Спортивне свято європейського масштабу дає нашій країні непоганий шанс — треба лише ним скористатися.

Микола ГОРДИЧЕНКО, доцент Дніпропетровської консерваторії ім. М. Глинки:

— Безперечно, підготовка до Євро-2012 стала перевіркою України на «міцність», на її здатність упоратися з вирішенням масштабних проблем — будівництвом великих спортивних споруд, реконструкцією летовищ, підготовкою готелів та всієї необхідної інфраструктури. За різними оцінками, витрати становлять від 140 до 124 млрд гривень — це колосальні кошти для України. Наскільки мені відомо, в європейських країнах такі витрати бере на себе бізнес, який потім отримує прибуток, тож загалом спортивні заходи такого масштабу не є збитковими для країни, що приймає, а частенько бувають і дуже прибутковими. Схоже, що в нас усе вийшло по-іншому: величезні витрати взяв на себе державний бюджет, а прибуток дістанеться приватному капіталові. При цьому слід мати на увазі те, що вартість будівництва різних об’єктів за казенний рахунок виявилася надзвичайно високою. На цю тему в українських та європейських ЗМІ написано досить багато, насамперед про корупційну складову. З такими витратами розраховувати доводиться здебільшого на позитивний ефект для іміджу країни, але й тут не без проблем. Через справу Тимошенко європейські лідери мало не оголосили бойкот Україні. Подивимося, які будуть відгуки про сам чемпіонат після його завершення — головне, не забити гол у власні ворота.

Олег КЛИМОВ, керівник інтернет-сайта:

— Для мене найгіршою новиною напередодні Євро-2012 залишаються вибухи в Дніпропетровську, від яких постраждали ні в чому не винні люди. Важко змиритися з думкою, що ходити вулицями рідного міста віднині небезпечно. Три десятки осіб дістало поранення, а дехто — й інвалідність. Сталося це не в зоні бойових дій чи «гарячій точці», а в мирній країні, яка ні з ким не воює. Виходить, що війна йде всередині нашого суспільства, адже, скоріше за все, бомби в урни закладав мешканець України. Важко зрозуміти, в чому полягає сенс такого «послання». Можливо, він мститься, але чому ця помста зганяється на випадкових людях? Гадаю, наша влада в такій ситуації виявилася не на висоті й не забезпечила безпеки громадян. Усе, що вона змогла зробити, то це пообіцяти премію за впіймання зловмисника і поміняти урни на вулицях. Хоч навряд чи це зробить наше життя безпечнішим. Нам «поталанило» лише в одному: вибухи сталися до початку Євро-2012, на підготовку до якого наша країна витратила великі кошти, і люди поступово починають забувати про цей жахливий випадок.

Ігор ГУСАРОВ, журналіст газети «Зоря»:

— Вся Україна живе в очікуванні такої великої події, як Євро-2012. І хоча Дніпропетровськ не увійшов до числа приймаючих міст, він не міг залишитися осторонь. Тепер, завдяки футбольному чемпіонатові Дніпропетровськ буде пов’язано з найближчими містами-мільйонниками сучасними швидкісними потягами. Днями вони почали ходити на Донецьк і Харків, а незабаром, як то кажуть, швидкісний потяг «Хюндай» сполучатиме наше місто з Києвом. Один вигляд цих суперсучасних поїздів змінює ставлення до залізниці як виду транспорту. Відходять у минуле радянські вагони з їхньою тіснотою, товкотнечею та духотою, заяложеними матрацами й подушками, мокрою білизною. Мені довелося проїхати швидкісним потягом від Дніпропетровська до станції Синельниково. Відчуття таке, неначе я побував у іншій країні. Сидіти в кріслах дуже зручно, за вікном — прекрасний літній пейзаж. Працюють кондиціонери, можна замовити прохолодні напої. Швидкість руху, порівняно з нашими потягами, майже як у літаку. Сподіваюся, що вже в недалекому майбутньому з одного кінця України до іншого можна буде домчати лише за декілька годин, як у нормальній європейській країні. Хай би що там казали, але рівняння на європейські стандарти, хоч і повільно, але впливає на Україну.

Михайло АРОШЕНКО, сценарист:

— Нещодавно в Дніпропетровську з великим розмахом святкували День Європи. Цього року, напередодні Євро-2012, наша влада постаралася відзначити це свято широко. По-перше, запросили польських побратимів та їхні творчі колективи, по-друге, День Європи об’єднали з традиційним фестивалем «Петриківський дивоцвіт». Святкування проходило просто неба на території парку ім. Шевченка. Мене приємно здивувала робота народних майстрів. Вони не тільки продавали свої роботи, а й учили всіх охочих народних ремесел — гончарного мистецтва, лозоплетіния, різьблення на дереві, декоративного розпису. Але найбільше мені сподобалися виступи творчих колективів із наших сіл. Вони співали й танцювали, там було стільки народних талантів, що пізніше, коли я дивився підсумки конкурсу «Євробачення», то мимоволі подумав: у нас теж є свої «Бурановские бабушки», але чому про них майже ніхто не знає? Відповідь очевидна: в Росії вклали великі гроші в розкручування сільського самодіяльного колективу, і цей проект став сенсацією «Євробачення». У нас, попри наявність народних талантів, багатого спонсора не знайшлося. Хоча подібна ідея могла б осяяти наших продюсерів, а може, і державних мужів. Влучання в «десятку» для України було і з Русланою, і навіть із Сердючкою, де був наявний національний колорит і була безперечна оригінальність. Одним словом, шансів для нашої перемоги досить багато, необхідно лише шукати таланти не лише на столичній естраді, а й в українській глибинці.

Леся СТЕПОВИЧКА, письменниця:

— Днями відбулася приємна подія: в музеї «Літературне Придніпров’я» пройшов ювілейний творчий вечір, на якому я представила нову книжку з назвою «Німці в місті». Вона складається із двох повістей і п’яти новел. В основу книжки лягли мої перекладацькі зошити. У період горбачовської перебудови ракетно-космічний Дніпропетровськ став відкритим містом, в яке полинув потік іноземців. Такий собі другий «Дранг нах Остен». Оповідь у книжці ведеться від імені п’яти молодих дівчат-перекладачок. На її сторінках є все: Дніпропетровськ очима іноземців, реалії радянського життя, «червоні директори», КДБ і, звичайно ж, кохання. Це було зіткнення двох цивілізацій, від спостереження за яким залишилося безліч вражень. На нову книжку вже з’явилися відгуки — рецензія в «Літературній Україні» та в одному з американських видань. Зараз усі говорять про футбольний чемпіонат Євро-2012, а я пригадую один матч на Кубок Європи, який запам’ятався мені на все життя. Близько десяти років тому до Дніпропетровська чартерним рейсом прилетіла футбольна команда з Гамбурга, яка мала зіграти з «Дніпром». Вочевидь, німці поставилися до гри і наших футболістів поблажливо, бо їм було досить нічиєї. Але українські футболісти влаштували своїм суперникам із Німеччини справжній розгром і виграли з рахунком 3:0. Як перекладач, я була поряд із гостями і бачила реакцію уболівальників, футболістів і тренерів. Додому з України вони від’їжджали мовчки і дорогою до летовища не сміялися. Аби якось хоч трохи їх підбадьорити, довелося їм нагадати відому німецьку пісеньку «Ах, мой милый Августин, все прошло, прошло...», але їм було зовсім не до жартів. Про цю історію я написала свого часу новелу «Гол, ще гол, або Гра за гамбурзьким рахунком». Сподіваюся, що на футбольному чемпіонаті Євро-2012 українські уболівальники дістануть багато позитивних емоцій, а Україна зміцнить свій міжнародний імідж.

Іван КУЛИЧЕНКО, міський голова Дніпропетровська:

— Футбольна першість для мене — завжди особлива подія. Починаючи з 1996 року, я був на всіх чемпіонатах, які проходили на європейському континенті й у світі, — не поїхав лише до Японії та Кореї. Але цього разу я залишуся вдома і дивитимуся матчі Євро-2012 по телевізору. У мене накопичилося більш як 360 днів невикористаного відпочинку, адже працювати доводиться з пів на восьму ранку і до восьми годин вечора без вихідних. Тому під час Євро-2012 спробую викроїти тиждень відпустки, щоб подивитися найважливіші матчі. Уболівати, звичайно, буду за збірну України, щоб вийшла в одну восьму фіналу, а потім далі побачу, що робити.