Iз мрією про ідеальне суспільство, або Чому починати треба з себе

Мені сімнадцять років, 2013 року закінчила одинадцятий клас. Я ще по-справжньому не відчула на собі дорослого відповідального життя. Але що таке приниження натовпом, відчула на своїй шкурі добре. Хочу донести до вас свій невеличкий нарис. Дуже важливо прожити життя гідно. Воно — безцінне.

Чи під силу суспільству бути ідеальним? Чи можливо, щоб у світі ніколи не було зла, а мир був усюди і завжди? Над цим питанням можна думати і думати, і думкам не буде меж.

У сучасному суспільстві дуже протистоять між собою добро і зло, повага і неповага, розпуста і скромність, щирість і лицемірство, любов і ненависть. Це неповний перелік. Ми щодня зустрічаємося з цими протилежностями. Ті люди, що обирають шлях, на якому панують неповага і ненависть, нічим і ніким не переймаються. То — байдужі. Вони сплять спокійно. А от люди щирі, котрі з добром ставляться до всіх і всього, які борються за справедливість, заступаються за слабших — то сильні люди. Іноді вони стають лідерами, які ведуть за собою мільйони. Але багато з них поплатилися за свої благородні та неперевершені вчинки життям. Мартін Лютер Кінг був вождем руху за громадянські права темношкірого населення США. Він боровся проти расизму. Це була Велика людина. «Мені снилося, що четверо моїх малюків коли-небудь житимуть у країні, де про них судитимуть не за кольором шкіри, а за якостями їхнього характеру», — цією промовою він подарував мільйонам людей віру і натхнення, щоб почати боротьбу проти расової дискримінації. Таких людей — лічені одиниці. Але кожен по-своєму унікальний і може змінювати суспільство. Треба почати із себе. І повірити в диво. Бо що, як не віра в диво, надихає кожну людину на великі вчинки?

Як же морально вижити серед сучасного суспільства? Як бути тій людині, яка живе і не знає, кому вірити, а кому ні, кому відкрити душу можна, а з ким взагалі діла не мати? Потрібно вміти розпізнати людину. Тільки не кожному це вдається. Треба просто бути обережним. Сім раз відміряй, а раз відріж — каже народна мудрість. Нас обманюють, нам часто стріляють у спину, і кожному треба якось триматися серед такого життя, не зневіритися і пам’ятати, що світ не без добрих людей. Як же бути, коли тобі постійно або хоч раз зробили зло і ти опинився просто в безвиході?

Головне в такій ситуації — не мстити. Не сперечаюсь: у стані образи емоції зашкалюють, проте треба бути розумнішим. Ніхто, звісно, не любить нахаб та егоїстів, але що вдієш, якщо таких більшість? Потрібно знати, як поводитися з такими людьми. Якщо вони не дають нормально жити, то треба пам’ятати, що все повертається. Ти, головне, будь таким, яким ти є, на погане відповідай щирим добром, підкреслюю: щирим! Ворог чи кривдник прийме твою доброту, бо це вигідно. Бо такі люди думають лише про власну вигоду. Але навіть не підозрюють, що колись та щирість у відповідь на їхнє зло врешті обернеться проти них самих. У таких ситуаціях в деяких совість прокидається, якщо вона є. Когось вона чомусь навчає, людина робить певні висновки і міняється, а когось у прямому сенсі цього слова совість вбиває морально. Тож ніколи, ніколи не відповідайте на зло злом. Бо тоді нічого не зміниться, лише ненависті стане ще більше, а нам її і так вистачає.

Головне в житті — ніколи не здаватися, мати віру і бути таким, яким ти є. І якщо кожна людина буде дотримуватися цих трьох правил, тоді ніхто нікого не обмане, не образить, не вистрілить у спину. Це буде просто неможливо, бо людину буде видно наскрізь, які в неї задуми і що на душі. Вона буде вже без маски. І повірте, у кожного з нас є так звані болючі місця, на які раз наступи — і людину потихеньку можна «придушити». Наступати не буде потреби, бо жорстокість вже буде виключено.

Довіку в житті будуть протистояти позитив і негатив. Це така вічна боротьба, бо навіть у кожній людині присутні Бог і Диявол. І тільки від людини залежить, до кого прислухатися.

З повагою

Марійка МІШКІНА, Вінницька обл.