Харків, Харків, де твоє обличчя?..
«Харків, Харків, де твоє обличчя?» — допитувався класик.
Харків із батьківщини націоналізму скотився до осердя сепаратизму й шовінізму. Візитівка Харкова — славетний монумент Кобзареві, якого навіть гітлерівці не чіпали, вже тричі зазнавав наруги. Натомість місцева адміністрація заставила місто кітчевими персонажами чужої літератури й загидила стіни кам’яниць дошками на честь погромників-катів та їхніх посіпак. Топоніми Харкова, як і всіх міст та сіл України, це — законсервована осанна більшовизмові. Наче партизани-підпільники, раз по раз змінюючи адреси й боронячись від влади в судах, кочують містом українські громадські товариства «Спадщина», «Спілка української молоді», «Конгрес української інтеліѓенції, «Просвіта», Товариство колишніх політв’язнів і репресованих та інші патріотичні організації. Єдиний на Слобожанщині обласний Український культурницький центр «оптимізували», так нині владці називають знищення будь-якого прояву українства.
Оскільки я поки ще працюю в університеті, то скажу кілька слів про стан освіти. Щодо кількості вишів, то ми вже обігнали всі країни світу, хоч за їхнім рівнем не потрапляємо навіть до 500 світових. Доки для уряду пріоритетним буде фінансування силових структур, а не освіти — стан справ у цій надважливій царині не зміниться. Харків іде в авангарді щодо вишів зі статусом «національний», які, крім цієї назви, нічого національного не мають. Відомо, що знання, які не ґрунтуються на духовному і національному вихованні, — це меч у руках божевільного в найгіршому разі, а в кращому — мізки для чужих країн. Бісмарк свого часу зазначив: «Війни виграє шкільний учитель». Чи маємо назагал такого вчителя нині? На жаль, ні! Є, безперечно, дещиця подвижників, які, попри принизливе животіння і неймовірний тиск адміністрації, намагаються нести слово правди. Але скільки їх, із чіткою громадянською позицією та патріотичним світоглядом, власною думкою і стійкими переконаннями? Наскільки важко їм бути собою в байдужому, цинічно-продажному оточенні заляканих пристосуванців — це я знаю із власного гіркого досвіду...
А слово правди багато важить. Кіномитець-філософ-націоналіст Юрій Іллєнко, заперечуючи фундатора облудно-святенницької ідеології, зазначив: «Людину створила не праця, а мова!» А наша мова у власному домі пасербиця.
В Україні вузький прошарок темущих та активних осіб не зміг мобілізувати народ до громадянського спротиву Харківським угодам, квазіпенсійній, квазіподатковій, квазісудовій реформам — певно, цьому загалові буде байдуже й щодо прийняття-неприйняття Закону про мову.
Численних листів, відозв, звернень, конференцій, форумів з подальшими правильними ухвалами можновладці не читають, як і законів, за які голосують-не голосують, залежно від помаху руки сорому нашого міста. Вони все вирішують за допомогою газу й «демократизатора» на вулиці та кулака й стільця у Верховній Раді.
Засоби масової інформації мають донести правдиве слово про стан справ у Харкові зокрема й в Україні взагалі. Уся вертикаль влади нині підпорядкована Президентові. Отже, він і повинен відповідати за все... Хоч би куди він приїхав, має бачити й чути голос світової спільноти.
А нам пора, за словом пророка, за Правду пресвятую стать і за Свободу!
