Харків проти сепаратизму
Коли в 1991 році влада УРСР на диво швидко перетворилася з комуністичного «Савла» на національного «Павла» та «хрестилася» націонал-державниками, ультрадемократичні «атеїсти» заявили, що див не буває. Виявлене диво навернення, говорили вони, є насправді цілком земне бажання республіканських можновадців відгородитися від демократичної Росії і таким чином зберегти в себе «тоталітарний заповідник».
Схема логічна, проте не враховує суттєвої обставини: відділялася не територія, а країна, народ. Тринадцять років цей «народ у собі» бродив заповідником, допоки, нарешті, не став нацією. Відомо також, що сталося за цей час з колись демократичною Росією, народ якої проміняв свободу на сите єгипетське рабство.
Історія повторюється двічі: один раз як трагедія, другий — як фарс. Голова Харківської обласної держадміністрації, бажаючи відгородитися від тих 17 областей, де, за офіційними даними ЦВК, переміг демократ й «американський ставленик» Ющенко, оголошує про можливість створення автономії в складі 5—6 східних «промислових» і «ситих» областей. «Северодонецкие сидельцы» відзначили активність Кушнарьова, номінувавши Харків на посаду столиці новоутвореної «держави».
«Беззмістовне, малопристойне комедійне видовисько» (так пояснює слово «фарс» словник іноземних слів) у Харкові закінчилося наступного ж дня: загроза прокурорського протесту і, головне, рішуче «ні!», сказане Харківською міськрадою та харківським міським головою, миттю напоумили «червоних директорів» і вчорашніх голів колгоспів, — облрада скасувала свої рішення.
Тепер навіть у найблакитніших своїх мріях «донецькі» не побачать Харків столицею сепаратистів.
