Хочу щиро подякувати авторам «Дня»

Шановна Ларисо Олексіївно!

Уже чотирнадцятий рік я є читачем і шанувальником газети «День», редакційний колектив якої ви очолюєте і як мудрий досвідчений капітан ведете українським курсом. У кожному числі видання (без перебільшення) знаходжу для себе надзвичайно цікаві, глибокі, пізнавальні публікації. Зрештою, про це вам зізнаються сотні і тисячі читачів.

Мене особисто приваблюють рубрики «Суспільство», «Україна Incognita», «Історія та «Я», «NВ!», «Культура». Хотів би щиро подякувати багатьом авторам матеріалів, але перелік їхніх прізвищ зайняв би півсторінки. Тож обмежусь лише декількома зі спареного номера газети за 26—27 квітня. Спасибі Івану Капсамуну, Миколі Сіруку та Юлії Лучик за бесіду з Валентином Наливайченком «Хто понесе прапор євроінтеграції?», письменниці Наталі Околітенко за статтю «Іван Сошенко: предтеча нашого генія» — до 175-річчя від дня викупу Тараса Шевченка з кріпацтва та доктору історичних наук Георгію Папакіну за наукову розвідку про маловідомі факти, пов’язані із приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського — «29 квітня 1918 року: «Переворот у цирку «чи закономірний етап революції?» Дуже актуальними є роздуми Вадима Лубчака «Дефолт української журналістики», викликані ситуацією на опозиційному каналі ТВі. Дуже хочеться, щоб він таким гострим і правдивим залишився за нового керівництва.

Постійно стежу за патріотичними, щирими листами читачів на сторінці «Пошта«Дня». І надалі не шкодуйте площі для цих матеріалів, бо це свідчення тісного зворотнього зв’язку з редакцією. Коли я згадав про цю рубрику, то хочу відгукнутися ще на лист Петра Макаренка із смт Брусилів Житомирської області. Гадаю, він вніс дуже актуальну пропозицію: в Україні справді настав час розкручувати кандидатів на посаду президента від народу. Нехай можновладці та партійні діячі знають, кого власне люди хочуть бачити на цій відповідальній посаді. Особисто я за критеріями, названими П. Макаренком, у цей список включив би такі прізвища: Євгена Марчука (колишнього прем’єр-міністра України), Леоніда Кравчука — першого президента незалежної України (незважаючи на поважні літа), з молодшої генерації — Валентина Наливайченка (від партії «УДАР»), Юрія Луценка та народного депутата Петра Порошенка. У цій умовній десятці державних діячів належне місце має бути відведене також Юлії Тимошенко, Арсенію Яценюку, Віталію Кличку, Сергію Соболєву та В’ячеславу Кириленку.

Користуючись нагодою, висловлюю вдячність редакції за безцінні додатки — кольорові тематичні сторінки «Маршруту № 1».Через різні обставини я не зміг відразу подякувати за випуск, присвячений оперному мистецтву. Стаття «Сільська честь» сколихнула спогади, коли наша студентська трійця друзів регулярно відвідувала під час навчання в університеті на IV—V курсах Львівський оперний театр, щоб ознайомитись із усім репертуаром (бо знали, що на периферії не буде цього свята душі).

З повагою

Василь ФЕДЧУК, Луцьк