Хто і навіщо пускає Дуньку в Європу?
Мене завжди засмучувала низька загальна культура багатьох наших ура-патріотів, які ставлять на один художній рівень творчість Андрія Данилка та Михайла Поплавського. Відсутність будь-якого хисту в останнього очевидна. Принаймні для людей, які якимось чином стикалися з мистецтвом.
Зовсім інша справа — Данилко. Це не просто талановитий актор, а, швидше за все — настільки обдарована особистість в нашій культурі, що його творчість являє собою цілий (багато в чому новий) напрям пострадянської естради. Адже скопіювати інтонації своєї колишньої сусідки по комунальній квартирі може, мабуть, кожний другий із нас. Робити це цікаво для широкого загалу населення з естрадних підмостків протягом тривалого часу можуть лише одиниці. Але імпровізувати (нехай і відповідно до заздалегідь підготовленого тексту) з цим образом скандальної тітоньки в тих сферах життя, де вона ніколи не могла бути апріорі, причому робити це органічно і дотепно, може лише Андрій Данилко.
І не подобається творчість Андрія тим же ура- патріотам лише з однієї єдиної причини. Вона не відображає їхніх ідеологічних установок та навіть деякою мірою шкодить їм. Усвідомити ж те, що Сердючка — така собі малоросійська хохлушка зовсім не тому, що Данилко — агент ФСБ, а лише тому, що будь-який інший рівень її національної самосвідомості був би не цікавий глядачам усього пострадянського простору, це патріотам через рівень їхнього інтелекту, схоже, не під силу. До того ж, якщо розібратися по суті, образ Сердючки показує всім і всія малоросійство аж ніяк не з позитивного боку. Принаймні в межах того ж пострадянського простору. Інша річ, що український політикум досі не представив на тому ж просторі достатньо переконливий політичний образ справжнього українця.
Інакше складатиметься з Європою, населення якої є вільним як від комплексу національної неповноцінності, так і від імперського комплексу. Зважаючи на це, поява на конкурсі Євробачення дамочки невизначеного віку, в незрозумілому антуражі й без жодних національних ознак, швидше за все, не викличе серед телеглядачів країн Євросоюзу ні найменшого ентузіазму при голосуванні.
Але це, як не парадоксально, залишає Сердючці непогані шанси на перемогу в конкурсі. Адже можна припустити, що за Вєрочку проголосує більшість людей із ментальністю радянської людини. Лише в Росії та Білорусі таких людей приблизно майже 100 мільйонів. Жодна європейська країна (включаючи Росію) не має подібного потенціалу глядачів для перемоги на Євробаченні свого національного представника.
У цій ситуації випередити Андрія Данилка може лише поп-зірка загальноєвропейського, а ще краще — світового рівня, якої, що б там не казали, на попсовому горизонті Старого Світу поки що не видно. І ось тут-то, у зв’язку з можливою перемогою Сердючки, для України можуть настати, як не дивно, вельми небажані політичні наслідки.
Річ у тому, що перемога такого незрозумілого для абсолютної більшості країн Європи претендента, без жодного сумніву, знову поставить ребром питання про культурний конфлікт цивілізацій — європейської та євразійської. Це, схоже, розуміють у Москві та вдають, що не розуміють, у Києві. Адже Данилко, який завдячує своїм злетом значно більшою мірою російським продюсерам, цілком міг би представляти їхню країну на Євробаченні, хіба що з трохи меншими шансами на перемогу в цьому конкурсі. І зовсім не випадково його кандидатура минулого року, пам’ятається, всерйоз розглядалася в цьому плані росіянами.
Однак ті резонно вирішили зачекати. Адже одна справа, коли культурний розкол цивілізацій проходитиме західними кордонами Росії, й зовсім інша — коли західними кордонами України та Білорусі. От чому для цього представництво Сердючки від України підходить значно більш, ніж від Росії. З погляду її керівництва, яке практично проголосило курс на розвиток своєї країни поза європейською цивілізацією, це логічно й зрозуміло. Але от з позицій сьогоднішнього керівництва України, м’яко кажучи — не дуже.
Цього року, як відомо, в нашій країні демократичного загальнонаціонального відбіркового конкурсу на Євробачення вирішено не проводити. «Зверху» окреслено вузьке коло претендентів, серед яких Андрій Данилко явно номер один. У зв’язку з цим хотілося б через газету «День» поставити кілька запитань керівництву УТ-1, а також нашим головним «культурологам» — добродіям Богуцькому і Табачнику: чи відають вони, що творять? І якщо «так», то — про який проєвропейський курс уряду Януковича в цьому випадку можна говорити?
