Хто ми такі на землі?

Шановна редакціє!

Закінчивши описувати історію свого роду, свого походження, я переглянув уважно генеалогічне дерево і у мене раптом виникло запитання: «Хто ж я такий?» І уявив я собі, що в тому «великому возі», запряженому волами, який рухався по глибокій колії ( див. «День» від 23.11.01 ), упакований і я серед інших пасажирів. На передку, як я уявив собі, сидить мій пращур, ні, мабуть не пращур, а той далекий предок — писар війська Запорізького і «цоб-цабекає». А пращур мій сидить позаду, поруч з ним свати його — молдавський дворянин з дружиною шведкою. Трохи нижче, їхня дочка Олена, молдавсько-шведського походження, з чоловіком — молодцем Юхимкою, позбавленим козацького стану. До них пригорнулися дітки — і малі, і великі. Середній Міня, вдівець, дружина росіянка загинула (коні рознесли), але він вже наглядів київську красуню, Людмилу. Його старшенький, який від росіянки, також Мінька — переконаний малоросіянин, вибрав собі в дружини одну з двоюрідних сестер, Надію. А на неї глянеш — на росіянку зовсім не схожа. І справді — виявляється, бабка її із знатної татарської родини. Ну, а їхній, Міні з Надею, старшенький, ще один Міня, залишили його якось без нагляду, то він взагалі втнув — одружувався на єврейці, на красуні Еммі.

І ось у тому возі, серед родичів — старших, і молодших також — сидить отакий старий — «гібридик» своїх предків — Борис Михайлович, у якого до того ж правнучка Катюша — гречанка. Борис — це я. Сиджу я і думаю: якому ж Богу мені молитися? Православному чи іудейському, мусульманському чи католицькому? Ох і накрутили ж предки… І хоч я не ходжу до церкви і синагоги, ні до мечеті і ні до костьолу, в душі моїй давно один Бог, один-єдиний. Той, який створив спочатку мені подібну Людину. Створив і сказав: «Йди, сину… живи, трудися і плодися, та тільки виконуй мій наказ — десять заповідей усім відомих.» Ось я і успадкував через гени цей наказ, і стараюся по мірі своїх сил його не порушувати і Бога не гнівити.

Іноді, правда, я, заради історичного інтересу, можу переглянути Біблію чи Талмуд, і навіть Коран. Переглянути — і не більше, тому що мій внутрішній світ живе своїм життям. Можете собі уявити, як вранці мої «гени» прокидаються і тільки чутно ввічливеньке: «Здоровенькі були», «Шолом», «Салям Алейкум», «Добрий ранок». Буває, і сваряться — через вплив зовнішнього світу, подразника дуже агресивного.

А в якому ж возі запаковані бенладенізм, шовінізм, фашизм, комунізм та всі інші «ізми»? Ці на автомагістралі намагаються один одного переплюнути, наздогнати й перегнати і першими прорватися у світле майбутнє. І що їм до наших возів? Та нічого!

Боже мій! Як же Ти не передбачив, що ці люди почнуть групуватися в різні релігії? І що тепер робити? І яка сила примусить усіх, хто виступає від Твого імені, сісти за стіл і домовитися? Чи нам призначено один одного знищити?

З глибокою повагою, Борис ФІЛІПЧЕНКО, Бровари, Київська область