Хто роздмухує «касетний скандал»?

Я щиро співчуваю близьким родичам журналіста Гонгадзе, і саме тому вважаю глибоко неетичним, що деякі політикани використовують трагедію окремої сім’ї для роздмухування антиукраїнської істерії. Істерії саме антиукраїнської, а не антикучмівської. Припускаю, що останній опинився у ролі головного «винуватця» цілком випадково. Якби не записи Мельниченка, таємні організатори антиукраїнської кампанії знайшли б серед наших вітчизняних можновладців іншого кандидата для публічного биття.

Не будемо вводити самих себе в оману: «касетний скандал» вигідний саме Заходу. Дійсно, протягом попередніх років Захід відсторонено споглядав корупцію, утиски свободи слова, а також інші подібні зловживання з боку влади. Поки Україна котилася у прірву, Заходу було начхати на всі ці неподобства. Але як тільки намітився злам у позитивний бік, як тільки країна почала підніматися з колін, відразу Захід заволав: «Свобода слова порушується!», «Злочинці — серед українських можновладців!» і т.п. Як ви вважаєте, це був випадковий збіг? Думаю, що ні.

Уся справа — в геополітиці. Заходу могутня, відроджена Україна не потрібна. Чи варто дивуватися, що Захід відчуває загрозу конкуренції, зважаючи на науковий, виробничий та духовний потенціал України (та слов’янського світу загалом). Ми багато чого можемо. І зможемо ще більше. Коли захочемо. Коли переможемо у цій психологічній війні. Захід це все прекрасно розуміє.

Припускаю, що у рядах опозиції є чесні люди, які щиро співчувають сім’ї Гонгадзе і прагнуть їй допомогти. Не розумію тільки, чому вони не замислюються над тим, що об’єктивно сприяють ворогам України, чия мета — дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в країні, а також усунути Україну зі світових ринків та зовнішньополітичної арени. Не розумію, чому вони не ставлять собі запитання: чому це їхні деструктивні дії знаходять палку підтримку серед західних ЗМІ та закордонних політиканів? Якби останні були друзями України, то не поспішали б зі своїми галасливими заявами. Вони б, як громадяни демократичної Європи, тобто особи законослухняні, дочекалися б рішення суду, який розгляне обставини загибелі Гонгадзе і встановить винних.

Чому ж ці численні «репортери без кордонів», чому політики з Парламентської Асамблеї Ради Європи галасують ще ДО такого суду? Чому вони ще ДО рішення суду звинувачують в усіх гріхах державне керівництво України? Чи є у них для цього підстави? Які взагалі можуть бути підстави, якщо рішення суду ще немає? Невже достатніми підставами вони вважають якісь плівки, отримані незаконним шляхом і, можливо, змонтовані? Так це ж — не доказ у будь-якій цивілізованій країні Європи. Чи, може, репортери без кордонів укупі з ПАРЄ вважають, що вони мають право нехтувати нормами закону, моралі та й просто здорового глузду, якщо справа стосується України? Хіба це від бажання добра Україні? Впевнений, що ні. І це варто усім зрозуміти. І, насамперед, діячам опозиції.

А що, як врешті-решт виявиться, що Георгій Гонгадзе загинув від рук якогось пересічного злочинця? Хто буде (чи буде взагалі?) вибачатися за океани бруду, вилитого на Україну?

Я зовсім не ідеалізую теперішню нашу владу. Як і всі ми, вважаю, що корумпований урядовець має бути покараний. Але лише після справедливого суду. І лише після нашої перемоги у цій психологічній війні.