«Хибно компетентні»

Окрім теми східного фронту, у засобах масової інформації України активно обговорюють ще два, внутрішні, фронти: гостру потребу в реформі всіх сфер нашого життя та не менш гостру війну проти реформ. Будь-кому з нас зрозуміло, що воювати на два фронти, якщо один із них — внутрішній, справа малоперспективна. Крім того, боротьба навколо реформ в Україні точиться вже давно, і на цьому «фронті без змін», виснажливому і хронічному,  поховано чимало справжніх борців за гідну суверенність нашої країни. Був би цей внутрішній фронт закритий і було б реформовано наше життя згідно з сучасними цивілізаційними реаліями (простіше кажучи, стали б ми вже нормальною країною), не було б, мабуть, ні Майдану, ні другого справжнього воєнного фронту. Сьогодні ж два ці фронти не лише вичерпують останні наші ресурси, а й взаємно підсилюють один одного. Без найнеобхідніших реформ все важче вирішити виснажливе збройне протистояння, яке «таємно» триває. А незрозумілий нікому (в т. ч. й першим особам усіх країн-союзників) стан легімітизації бойовиків, що стріляють по кому хочуть і як хочуть, не дозволяє узгоджено з усією Україною реформуватися у цивілізованому напрямку. Так воно є. Відтак в усіх на думці і на устах питання: хто і як має вирішити цю дилему, насамперед, на користь нашої держави, а вже потім — на розумну компромісну догоду іншим вагомим учасникам конфлікту (зрозуміло кому!).

Якщо зібрати воєдино усі можливі відповіді на це питання,  написані та озвученні в ЗМІ як в Україні, так і поза її (незрозумілими на сьогодні) межами, то легко напрошуватиметься таке резюме: для оптимального вирішення нашої кризи бракує компетентності на всіх рівнях адміністрування. З цим резюме можна погодитися, оскільки воно банально-тривіальне, або самозрозуміле. Принаймні так сьогодні говорить кожний учасник будь-яких дискусій.

Однак до подібного висновку, як до будь-якого іншого, що базується на категоричному (незаперечувальному) твердженні, можна поставити додаткове запитання: а якщо йдеться не про брак, дефіцит компетентності, а про щось інше? Наприклад, про хибну компетентність як специфічний соціальний феномен пострадянського адміністративного й усякого іншого чиновництва.

Тоді відповісти на питання «Хто і як має вирішити кризову ситуацію в Україні?» можна лише негативно. Ніхто із тих, хто намагається знайти рішення. Адже якщо компетентність їхня є хибною, тобто несправжньою, то й рішення їхні будуть здебільшого хибними. Варто, мабуть, додатково пояснити, що мають на увазі під хибною компетентністю. Це такі знання і вміння, які не здобуто працею над собою і професійним самовдосконаленням, а куплено або здобуто завдяки «просуванню», «сприянню», «домовленостям» і зв’язкам. Особи з хибною компетентністю самовпевнені у своїх здатностях і вміннях, але об’єктивно не мають необхідних підстав приймати рішення, впевнено та відповідально щодо реальної ситуації.

Вони складають собою окремий соціальний клас «хибно компетентних», який адмініструє, керує, але на папері і за допомогою документів, які відображають не дійсну ситуацію, а хибне уявлення про навколишню реальність. Саме тому ми говоримо, що вже 23 роки живемо у країні, де є Конституція, що не діє, і де є закони, які не виконують.

Адже ніхто сьогодні особливо не сперечається з тим, що «компетентність» більшості важливих документів для реального функціонування нашої держави у багатьох випадках є хибною, або, іншими словами, не діє. Більше того, клас «хибно компетентних» пронизує усе суспільство показними деклараціями, намірами і протоколами, методами боротьби з корупцією і удосконалення реформ. І все це не тому, що названий клас не хоче бути ефективним, як ми найчастіше думаємо, а не може і не вміє інакше, ніж плодити безплідні папери і собі подібних. Своє ж невміння та свою хибну компетентність цей клас змушений захищати видимістю ідей та рішень, оскільки їх вміння та здатність є також видимими. Справедливості заради треба сказати, що чимало важливих та зафіксованих рішень останнього часу є значно ефективнішими, ніж раніше.

Отож на питання, хто і як має вирішувати кризу в Україні, є два варіанти відповіді.

Перший: тільки не клас «хибно  компетентних», бо він заведе нас у несправжню державу.

Другий: справді компетентні, якщо їх допустить до рішень клас «хибно  компетентних». Який же вихід із ситуації? Саме з цим суспільство запекло бореться.

Він є — простий та очевидний. Це спонтанний процес, що його у сучасній науці називають аутопоезисом, себто самовільним і неухильним процесом конструктивного вирішення кризи. Саме на цьому шляху Україна може виявитися однією з найпередовіших держав нинішнього, такого непростого світу!