Комуністичне пекло у раю

...На березі Ворскли в садах було велике і багате село Биківка. У селі жили лише українці. Уже з Полтави вп’яте призначили хлібопоставку державі. СРСР і Й. В. Сталін вимагали від України хліба. Уже все зерно жита й пшениці виметено з комор, а бригади комуністів ходили по дворах і шукали ями з пшеницею. По городах лазили комуністи з залізними піками і штрикали ними весь город, шукаючи ями із хлібом. Коли знаходили, то зерно забирали, а хазяїна розстрілювали, сім’ю вивозили на Соловки.

Уже люди Биківки поїли котів, собак, мишей, пацюків, а комуністи шукали в них зерно. Люба Демидівна Мацко розповіла, що її батько був комірником у колгоспі імені Леніна, а мати працювала в дитячому садочку. Дітям давали ріденький суп пшоняний. А потім виводили на луг пастися, до річки Ворскли. Вони рвали квіти горошку і їли. Але недовго, щоб їжа не стала їм отрутою.

Мій дядя Іван Миколайович Підгорний у дні Голодомору в Опішні наївся хліба і помер.

Так у селі залишилося 1933 року лише 10 сімей. То семеро виселили в одне село, а троє — в друге.

Такий комунізм в Україні будували В. І. Ленін і Й. В. Сталін. А проводив це Лазар Каганович і В’ячеслав Молотов.

Із бібліотеки книжки російською мовою перевезли в Полтаву, а «Кобзар» Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка та всі книжки українською мовою склали на подвір’ї і підпалили. Книжки всі згоріли.

Церкву зірвали. Усі хати в селі підпалили. Таке творили пекло комуністи в українському раю.

А інші села оточувала Червона армія, щоб ніхто не виїхав у Росію по хліб. У Росії голод був на Кубані і в інших місцях, де жили українці. Так що в Україні голодом убивали не якийсь український народ, а лише українців. Це був геноцид.

Я жив тоді, в 1932—1933 роках, на хуторі поблизу Диканьки, на Шкидинівці, серед лісів і гаїв. Батько — Кассала Григорій Данилович — у діброві закопав кілька мішків жита, назбирали 10 мішків жолудів. То пекли хліб жолудяно-житній, їли і запивали молоком, тому вижили в роки геноциду.

Це було комуністичне пекло у раю, в Україні.