Космополіт — це все ще лайливе слово?

Моя думка не збігається з основною спрямованістю «Дня», і тому навряд чи буде опублікована. За своїми переконаннями я соціал-демократ і космополіт, котрий вважає націоналізм основною бідою народів світу. Майже всі військові конфлікти у світі відбуваються на національному або релігійному грунті. Етичні норми загальнолюдські аж ніяк не національні.

Слід детально розібратися і визнати, що менталітет народів, які мешкають у західних областях України, різко відрізняється від українців решти країни. Треба зрозуміти, що це не провина і не біда тих або інших, а просто так склалися історичні обставини, що люди майже 400 років жили неначе у різних світах, а тепер, об'єднавшись, не завжди розуміють один одного. Приєднавши до СРСР Західну Україну, сталінський режим, природно, почав встановлювати там не якийсь автономний, а загальносоюзний порядок, заснований на насильницькій колективізації, диктатурі ВКП(б) і фактичній владі кривавого НКВС. На опір жителів, звиклих до відносної демократії польського зразка, режим відповів такими ж репресіями, які він здійснював над усіма народами СРСР раніше, починаючи від 1917 року. Хочу принагідно зазначити, що цей терор чинився, в основному, не руками прибулих «москалів», а за допомогою своїх же братів-українців. Партійна влада поводилася в Західній Україні так само, а може й ще безпардонніше, ніж в інших частинах СРСР. Наприклад, в Івано-Франківську (тоді Станіслав) триповерховий особняк мільйонера Маргошеця зайняли три секретарі обкому — кожному по поверху, і у мешканців міста викликало тоді здивування таке фактичне трактування принципу соціалістичної соціальної справедливості. Все пережите людьми у Західній Україні було пережите і частково призабуте народами всієї країни, а тому «західняків» не завжди розуміли люди, котрі зжилися з існуючими умовами і стали патріотами своєї країни під назвою СРСР. Що зараз не казали би про пригноблення в СРСР саме українців за приналежність до української нації, я знаю, що це неправда, я знаю, що всі вважали (і сам я зараз вважаю) росіян, білорусів та українців єдиним народом, котрий пережив величезні нещастя, починаючи з татарського нашестя і закінчуючи сталінізмом. Нещастя зближує людей, і це я пізнав у таборах Воркути, де були тисячі українських, російських, білоруських, узбецьких тощо, дівчат та хлопців із номерами каторжан на лобі, спині і стегні. Ніхто не називав іншого чуркою, москалем або салом, а перед дівчиною Ірою з Рівненщини на прізвище Сенюк, а на псевдо — Полтавка з УПА, я вже 50 років думаю, як би покаятися. Її, вочевидь, немає серед живих, тому що всі мої запити нічого не дали. Але у мене залишилася слабка надія на те, що раптом хтось прочитає «День» і через його редакцію відгукнеться. Я і сьогодні вважаю правильними слова О.О.Мороза про те, що хто не жалкує за розпадом СРСР, у того немає серця... Я, як і раніше, вважаю, що за збереження союзу трьох слов'янських держав на основі волі народів вдалося б зберегти і примножити паростки демократії, які з'явилися наприкінці 80-х років. Спільно ми вирішили б багато чого і не дали б розростатися бур'янам недовір'я, відчуженості, ненависті, культивованим владоможцями заради досягнення своїх амбітних корисливих планів.

Народи лівобережної України близько 400 років жили в одній країні з іншими народами, більшість розмовляла російською, знаючи, що російська мова дає великі можливості для продовження освіти чи кар'єри у будь-якій частині СРСР. Мовне питання має вирішуватися не шляхом переламування через коліно, а в результаті опитування зацікавлених, для того щоб кожний міг користуватися і вчитися тією мовою, якою йому більше подобається. На сам кінець я хочу сказати, що вищою цінністю для мене залишається демократія, і народ треба гуртувати навколо цієї ідеї.

Дмитро ПРОХОРОВИЧ, інженер
Суми