«Кожному депутату — щодня читати «День»!

Я — виборець. І це — моя порада, або, як казали раніше, «наказ депутатам». Перебуваючи вже місяць у лікарняній палаті, я щодня о 7.30 виходжу купувати «День» та інші газети для себе і для багатьох. (Удома я «День» передплачую вже п’ять років, але, на жаль, приносять пізно, тому часто й купую, бо вже не мислю починати день без «Дня»).

На поверсі понад вісімдесят чоловіків і жінок, що лікуються, а також медперсонал. Багато з вищою освітою, а санітарки мають середню. Газету «День» зачитують до дірок. Обговорюють. Схвалюють виступи. Часом звертаються із проханням пояснити окремі «не наші слова». Я також іноді заглядаю у «Словник іншомовних слів». Утім, любов до іноземних фігур — це біда більшості наших діячів. З такою бідою — ще нічого!

А от те, що чимало депутатів ВР «ні слухом, ні духом» не відають про ті високоінтелектуальні думки, роздуми, пропозиції щодо поліпшення життя їхніх виборців та становища України в сучасному світі — це вже БІДА! Те ж саме — і з армією помічників-консультантів (є, правда, серед них і такі, що обурюються через погоні за сенсаціями окремих видань і щиро поважають «День»).

Маючи перепустку, я здійснив у ВР маленьке соціологічне опитування. Із 42-х депутатів, з якими поспілкувався, лише дев’ять час від часу читають «День». Народ читає, а «народні обранці» — ні. Що ж, як мовиться, хто на що вчився...

Шановна Ларисо Олексіївно! Може б якимось чином поліпшити «зворотний зв’язок», особливо з тими, хто себе зараховує до касти «недоторканної еліти»? Надрукуйте, будь ласка, цей лист та, по можливості, зверніться до керівників ВР. І хай би продавався «День» у кіоску в будинку комітетів ВР, що на вул. Шовковичній, бо там яких тільки видань немає — хоч греблю гати!

Із вдячністю за гарне видання — до Вас та усього колективу