Крах надій на гідне життя

Найбільшим розчаруванням для мене є крах усіх моїх надій на гідне життя. Я близько 50 років працюю в народному господарстві, із них 41 рік на шахтах Донбасу, багато років керівником середньої ланки. Більше 20 років працюю, будучи на пенсії. 1991 року отримував пенсію 210 крб., а в 1999 році отримую 94 грн. За роки праці я назбирав і здав на зберігання державі в Ощадбанк понад 30 тис. крб., які призначалися для лікування сина — інваліда дитинства. Довгі роки за радянських часів мій син проходив курс лікування в Загребі (Хорватія).

Нині я не маю можливості допомогти сину у придбанні досконалих слухових апаратів. У той же час Президент і його оточення святкують «бенкет під час чуми». Така наша дійсність.

Головною надією української незалежності має бути поліпшення життя народу, а це можливо тільки за зміни Президента й уряду, зміни курсу антинародних реформ, які проводяться. Тому ми всі сподіваємося, що здоровий глузд переважає. Народ повинен 31 жовтня сказати своє слово, в іншому випадку, як пише Лія Жулинська: «Може, дійсно треба міняти народ, який обирає собі ось таких кострубатих керманичів».