Кременець Юліуша Словацького та Уласа Самчука
Дякуємо «Дню» за опубліковані матеріали про величні постаті нашого краю![](/sites/default/files/main/articles/27122017/13muzey.jpg)
Шановна редакціє газети «День»!
У числах 1 і 8 грудня вашої газети опублікована лекція Дмитра Павличка «Український патріотизм Юліуша Словацького», яка надзвичайно актуальна в сучасних польсько-українських відносинах. В історії наших народів є спільні вороги, спільні друзі та спільні генії. Таким є польський поет-романтик Юліуш Словацький, який народився 1809 р. у Кременці (Тернопільська обл.). Повітовий Кременець, як і вся половина Польщі, після третього переділу Речі Посполитої увійшов до складу Російської імперії. У мальовничому місті, овіяному духом легенд, давньої історії, військової звитяги, — центрі культури і науки краю, Юліуш вбирав у себе українські народні думи, пісні, звичаї та обряди. Тут у нього зароджуються поетичні здібності та український патріотизм, про який так переконливо пише Дмитро Павличко.
Тут збереглося багато пам’яток історії та архітектури цих часів. У комплексі будівель єзуїтського колегіуму було засновано Вищу Волинську гімназію, в якій деякий час навчався Юліуш і викладав польську словесність його батько — Евзебіуш Словацький. Зберігся родинний будинок Словацьких, де розташований єдиний на дві країни музей Поета. Кременчани зберегли надгробний пам’ятник на могилі матері Юліуша — Соломії.
Мабуть, так трапилося, що в числі газети за від 8 грудня опублікована також стаття «Непрочитаний «український Гомер» — теж про Кременець, бо ж Улас Самчук із 1921-го до 1927 року навчався у приватній українській гімназії. Під час німецької окупації 1941 — 1943 рр. він, як редактор газети «Волинь», часто відвідував своє рідне село Тилявку та Кременець. Кілька його патріотичних статей було надруковано в газеті «Кременецький вісник».
Улас Самчук, як і Ю. Словацький, у своїх творах, особливо в автобіографічному романі «Юність Василя Шеремети», згадує про Кременець. Юліуш Словацький та Улас Самчук (1905 р. нар.) жили в різних епохах, але їм обом довелося залишити свою батьківщину через російську експансію.
Словацький після поразки Варшавського повстання 1830 — 1831 рр. вимушений був емігрувати. Помер 1849 р. у Парижі, його поховали на кладовищі Монмартр. Вдячні нащадки після відновлення Речі Посполитої Польської перепоховали прах Словацького у Краківському замку Вавель, поряд із саркофагом Адама Міцкевича. Там міститься урна із землею з могили матері, котра пережила сина на шість років.
Улас Самчук, передбачаючи, що чекає на нього після приходу других «совєтів», переїжджає до Західної Німеччини, перебуває в таборі для переміщених осіб до 1948 р. Виїхав у Канаду, в якій його творче життя було досить плідним. Помер 1987 р., похований в Онтаріо. Імена Юліуша Словацького та Уласа Самчука увічнені в пам’ятниках, в назвах вулиць, музеїв Волині.
Активісти кременецької «Просвіта», колектив Тилявського літературно-меморіального музею Уласа Самчука, директор Петро Панасюк вдячні редакції газети «День» за опубліковані матеріали про величні постаті нашого краю. Дякуємо професорці Ірині Руснак за справжній сюрприз шанувальникам таланту Уласа Самчука — віднайдені та повернуті із забуття романи «Сонце із Заходу» та «Саботаж УВО». Бажаємо їй здоров’я, вдалих пошуків та творчих успіхів. А ми чекаємо на появу цих книжок, чекаємо, що Улас знову в’їде в наше дозвілля «на білому чи вороному коні».
Примірники «Дня» №№ 217-218 за 1 — 2 грудня і 222-223 за 8 — 9 грудня ц. р. я передав директору музею Юліуша Словацького Тамарі Сеніній (на фото).
Випуск газети №:
№234-236, (2017)Рубрика
Пошта «Дня»