Культурний і суспільний резонанс

Бо сказали брат братові:

«Це моє, а те моє теж»,

І почали князі про мале:

Це велике», — мовити

І самі на себе крамолу кувати.

А погані звідусіль приходили

з перемогами на землю Руську.

(переклад Володимира СВІДЗИНСЬКОГО)

Цьогоріч має бути 215-та річниця публікації 1800 р. шедевру давньоукраїнської (давньоруської) літератури «Слова о полку Ігоревім», яке стало яскравою перлиною в короні духовної культури епохи Середньовіччя. А ще — 830-та із часу походу (1185 р.) князя Ігоря на половців. То була подія, яка лягла в основу цього високопоетичного твору. Чи багато народів світу можуть похвалитися такою високохудожньою пам’яткою, ймовірно, кінця XII — початку XIII століття? Безперечно, ми знаємо, шануємо високі взірці поетичного слова інших народів, серед яких — «Пісня про Нібелунгів», «Витязь у тигровій шкірі», «Пісня про Роланда», «Пісня про мого Сіда», «Повість про дім Тайра», іранські та індійські епоси, фінська «Калевала». Історії відомі також факти створення давніх високоякісних національних міфологічних джерел (фальсифікатів) для утвердження та виховання у молодого покоління гідності й гордості за свій народ. Наше «Слово» (з нагоди 200-річчя публікації) визнано ЮНЕСКО одним із вершинних творів давніх літератур, який своїми ідеями миру та гуманізму впливає на формування світової духовної культури.

Із часу появи «Слова» до нього була привернута увага багатьох учених та перекладачів світу. Не оминули увагою шедевру давньоруської доби, зокрема, відомі українські письменники: Т. Шевченко, І. Франко, П. Мирний, Б. Лепкий, М. Рильський, Д. Павличко. Частковий переклад «Слова» українською здійснив 1833 р. Маркіян Шашкевич. За деякими публікаціями, дослідженню «Слова» присвячено понад 5000 монографій, статей, повідомлень. Серед них найбільша частка припадає на праці російських вчених. Питома вага праць українських дослідників є значно скромнішою, оскільки з ідеологічних причин їм було фактично заборонено займатися цією пам’яткою.

Суперечка між українськими і російськими вченими щодо приналежності «Слова» до української культури триває й донині. Тому великий подив викликає практичне замовчування хоч і не канонічного, проте ювілейного року публікації «Слова». На превеликий жаль, відділ давньої української літератури Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ не спромігся на будь-який захід до цієї дати. Цей закид можна віднести й до інших академічних установ та вишів відповідного профілю, а також до Міністерства освіти і науки та Міністерства культури України (якщо воно сьогодні функціонує повноцінно). Ось уже майже 25 років маємо свою державу, ідеологічні заборони відсутні. То що це — інерційна опала чи національна байдужість і нерозуміння ваги «Слова» у плеканні національної ідентичності й культурної свідомості українців?

Зрозуміло, що в обороні «Слова» як давньоукраїнської пам’ятки вагомим аргументом можуть стати лише системні фундаментальні дослідження, видання словників та енциклопедій «Слова», організація міжнародних симпозіумів, форумів, конференцій з публікаціями їхніх матеріалів. Важливим є також налагодження системи перекладів самого «Слова» і фундаментальних праць про нього світовими мовами, насамперед англійською, та поширення знань про «Слово» через мистецькі засоби вираження: музичні твори, театральні постановки, художні виставки, літературні конкурси та інші культурно-мистецькі заходи. На жаль, українські науковці до цього часу не змогли сфокусувати свої зусилля на виданні хоча б одного тому енциклопедії про «Слово» — натомість у Росії їх опубліковано п’ять. Те ж стосується і словників. Білоруські вчені у своєму доробку про «Слово» мають такий енциклопедичний словник. Не менш важливим є забезпечення багатотиражного видання «Слова» для масового читача, особливо для дитячої та молодіжної аудиторії.

Дуже добре розумів значення давньоукраїнської літературної спадщини, у тому числі й «Слова», для усвідомлення національної української ідентичності відомий українсько-американський історик, мовознавець, археолог, мислитель, орієнталіст світового масштабу Омелян Пріцак. Своїм «Проектом Тисячоліття» він започаткував в Українському науковому інституті Гарвардського університету (УНІГУ) з нагоди хрещення України-Руси (988 р.) стотомне видання давньоукраїнської писемної спадщини у трьох серіях: факсиміле і в перекладах українською та англійською мовами. Упродовж майже 50 років О. Пріцак досліджував «Слово», вивчивши спеціально староісландські й сучасні скандинавські мови. Однією з останніх праць цього подвижника української науки стала монографія «Коли і ким було написано «Слово о полку Ігоревім», яка вийшла у світ 2008 р. уже по смерті вченого (2006 р.). У цій праці вчений аргументовано доводить, що «Слово о полку Ігоревім» є автентичною пам’яткою давньоукраїнської літератури, а його автор, імовірно, — галицький боярин Володислав Кормильчич.

На тлі цієї загальної пасивності до «Слова» особливу увагу привертає наукова конференція «Слово о полку Ігоревім»: український та європейський контекст», яка відбулася в Ужгороді в останні дні травня цього року. Ініціатором та співорганізатором конференції став Центр наукових досліджень давньої української літератури «Інститут Слова» в особі його директора Павла Салевича, котрий є не лише прискіпливим дослідником, а й палким пропагандистом «Слова» нової генерації. Цікаво, що господарем конференції став ентузіаст вивчення християнських мотивів «Слова», єпископ Ужгородської та Закарпатської єпархії Української автокефальної православної церкви Кирило (Михайлюк). Саме завдяки цим подвижникам нечисленне, з огляду на сучасні сумні реалії, але потужне гроно науковців два дні із зацікавленням обговорювали історичні, лінгвістичні, літературознавчі, мовознавчі, мистецтвознавчі, світоглядні питання «Слова». Обговорювали проблеми авторства «Слова», часу його написання і «скептиків» щодо оригінальності пам’ятки. Авторитетне світило вітчизняної словознавчої науки, академік Василь Німчук наголосив на потребі об’єднання вчених для підготовки та публікації Української енциклопедії «Слова о полку Ігоревім». На базі аналізу мови «Задонщини» відомий дослідник Віра Франчук аргументовано підтвердила оригінальність «Слова»...

По суті, «Слово» є міфоепічним твором, піснею-закликом до князів єднатися заради збереження землі Руської. Резолюція конференції відображає нагальні потреби для повноцінного включення «Слова» в науково-культурний обіг України та світу і сприйняття його патріотичних ідеалів українським суспільством. Серед них: створення Центру наукових досліджень давньої української літератури «Інститут Слова» у структурі Львівського національного університету ім. І. Франка; порушення питання перед Міністерством освіти і науки України про створення кафедр з підготовки фахівців давньої української мови та літератури; видання Української енциклопедії «Слова о полку Ігоревім» спільно з Інститутом літератури ім. Т. Шевченка НАНУ.

Чому ж «Слово» становить таку велику цінність для нашої культури та історичної пам’яті сьогодні? Найперше — це шедевр давньоукраїнської літератури, який є взірцем любові до рідної землі, патріотизму та гуманізму. Провідні морально-ціннісні мотиви твору — мужність, героїзм, честь, жертовність заради Вітчизни. Саме завдяки універсальній ідеї гуманізму це «Слово-заклик» є вкрай актуальним для нашого драматичного сьогодення, для утвердження миру, свободи, гідності та єдності. А поважним інструментом для дослідників «Слова» мала би стати структурально-функціональна теорія історичної візії завершених історичних циклів Омеляна Пріцака. Ідея теорії — головним в історичному процесі є людина, а завершену конкретну епоху характеризує колективна ментальність (світобачення, світосприйняття, світорозуміння), яка містить у собі всі суспільні процеси: політичні, економічні, культурні, соціальні, релігійні та ін. Саме тому «Слово» як невичерпне джерело мудрості, величі духу і патріотизму неодмінно має бути в бібліотеці кожного українця, як і «Кобзар» Тараса Шевченка.