Кислі лимони та солодкий лимонад
Лілія ПУСТОВІТ, дизайнер:
— Приємним для мене за минулий тиждень було те, що кожного дня йшли дощі: я дуже люблю дощ. Також можна назвати хорошим те, що після дуже напруженого графіку роботи цей тиждень для мене — останній перед відпусткою.
Леонід ФІНКЕЛЬШТЕЙН, головний редактор видавництва «Факт»:
— Оскільки я працюю у видавництві, то найголовніше для мене — існування та нормальний розвиток мого видавництва. Бо, я вважаю, це потрібно не тільки мені, але й усім нам. Тому все хороше і погане у мене тісно пов’язане тільки з видавництвом. Хорошим за цей тиждень було те, що ми впоралися з графіком і приблизно через місяць будемо мати декілька нових, дуже красивих, хороших і корисних книжок. Крім того, за цей тиждень окреслилися і перспективні плани на майбутнє. Тривають плідні творчі стосунки з авторами, упорядниками, готуються до виходу книги, і це дуже добре, це нас дуже радує. Щодо поганого, то не знаю, чи можна назвати це поганим — настав час iти у відпустку. З одного боку я дуже радий, що буквально за кілька днів буду вже ловити рибу. А з другого — душа болить за те, що буде за час відпустки в моєму рідному видавництві. А ще останнім часом я, на жаль, переконався, що для того, щоб робити корисне країні, треба якомога більше слідкувати за тим, що в ній дiється. Тому що іноді з такою силою «б’є по голові», що думаєш про це набагато більше, аніж про свою роботу, яка, я в цьому впевнений, приносить набагато більше користі країні, ніж сутички між посадовцями, які більше говорять, аніж роблять. Я намагаюся робити свою справу, робити те, що, на мій погляд, країні конче потрібно, а не думати про те, що в ній сьогодні хорошого чи поганого відбувається. Хоча, як кажуть люди, які за цим слідкують, поки що більше поганого.
Олеся КРАВЧУК, журналіст «Тернопільської газети»:
— На жаль, чомусь неприємні ситуації у житті останнім часом трапляються частіше. Хоча я переконана, що все залежить від того, як людина сприймає усе. Адже якщо ми налаштовуємо себе на погане, воно обов’язково трапиться. У свою чергу ще колись Дейл Карнегі радив зробити з кислого лимону солодкий лимонад. Все ж почну з неприємного. Минулого тижня тривожна звістка сколихнула тернополян — 6-річний хлопчик, якого шукали та вважали зниклим безвісти, знайшовся, але вже... мертвим. Сашка шукали по всій Україні 13 діб, з 21 червня. Одразу все місто зарясніло повідомленнями на стовпах та у ЗМІ на кшталт: «Допоможіть знайти хлопчика. Особливі прикмети дитини». А хлопчик просто не дійшов до дому, і тільки якихось 500 метрів. Сашко був особливою дитиною: він не розмовляв і ніби жив у своєму власному світі. За кілька днів після його зникнення говорили, що дитину бачили у Львові з циганами, проте ці чутки не підтвердилися. Тим часом у Тернополі «прочісували» річку і лісопосадки, що розташовані поблизу. 2 липня робітники, які проводили ремонтні роботи у зоні зникнення хлопчика, підняли бетонні плити і там знайшли тіло хлопчика у канаві. За попередніми висновками, смерть настала внаслідок утоплення. Шкода батьків і рідних дитини, проте є надія, що там, де Сашко зараз — йому краще, аніж було тут, у часом незрозумілому світі щоденних клопотів. Найприємнішим у моєму житті є спілкування з різними людьми. У 2000/2001 році я навчалася в одному з університетів США. В Америці, окрім навчання, я мала змогу ще й познайомитися з цікавими людьми з багатьох країн світу. Відтак я потоваришувала з молодими людьми з Індії, Бразилії, Франції, Німеччини, Вірменії тощо. Проте найкращою подругою, яку я зустріла в США, стала Ірина Крисько з міста Чернігів. Іра була своєрідним «гідом» у невідомій для мене країні, позаяк це був її другий візит до Америки. Ми давно не бачилися після приїзду, а минулого тижня Іринка вирішила навідати мене у Тернополі. Отут вже я стала її провідником по Західній Україні. Показуючи своїй гості відомі місця Тернополя, я сама ніби по-новому дивилася на них її очима. Це, мабуть, найприємніше, що трапилося за минулий тиждень. На власному досвіді завжди переконуюся, що життя насправді смугасте — чорна смуга обов’язково зміниться білою, і навпаки. Без падінь, на жаль, не буває злетів, і ми просто змушені з цим миритися.
