Легковажно лежати, якщо можемо піднятися

Читаючи у Д. Росохатого — економіста з Києва («День» №58, «Ефект ящірки» 2—3 квітня 2010 року) про те, що наболіло, радієш, що є ще у нас розумні, небайдужі громадяни, які думають, як краще облаштувати країну. Взагалі на пострадянському просторі — це улюблене заняття інтелігенції. Найвідоміші розвідки в цьому напрямі спостерігаються у О. Солженіцина, але всі вони, на жаль, так і залишаються на папері.

Дуже багато у нас пишуть про національну ідею і демократію. Так багато, що ми просто заплуталися і не знаємо, хто ж у нас дійсно національний герой, яка історія найбільш правдива і взагалі чи туди ми йдемо. Якщо все відбувалося так, як це описує Олесь Бузина, то пишатися особливо нічим, і дивлячись на наш сьогоднішній політикум — еліту, здається, що він має рацію. Багато що бажане видається за дійсне, а слово настільки знецінилося, що лише Святе Письмо, хто його знає, не дає людині втратити сенс життя.

Хвала Богу, боротьба за владу, хоч тимчасово, припинилася, і є надія, що життя упорядкується. Ми, нарешті, перестанемо сперечатися про газову трубу, відремонтуємо дороги, і, можливо, щось зробимо проти відпливу інтелекту за кордон, і повернемо наших кращих синів і дочок на Батьківщину, аби остаточно не перетворитися на країну дурнів.

З повагою, Петро МАКАРЕНКО смт. Брусилов Житомирська обл.