Львів’яни викинули негатив за борт
В цьому журналіст «Дня» вкотре переконалася, готуючи колонку «Що хорошого? Що поганого?». Всі опитані респонденти воліли говорити про хороше, а це — сім’я, відпочинок, цікаві враження, також активна робота — і творча, і громадсько-корисна.
Олексій КРАВЧУК, директор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса:
— В мене все добре. І в театрі також. Приємно, що закінчили сезон кількома потужними прем’єрами, серед яких «Між двох сил» Володимира Винниченка, «Формула екстази» за Богданом-Ігорем Антоничем та «Король Лір» Вільяма Шекспіра, який у нашому театрі поставив запрошений режисер Овлякулі Ходжакулі. Я щойно повернувся з Луганська, де як режисер ставив «Гамлета» Шекспіра в перекладі Андруховича. Тепер-от чекаю на прем’єру. Ще з хороших новин те, що міська влада нарешті виділила нашому театрові кошти на проектно-кошторисну документацію — сподіваюся, невдовзі розпочнемо ремонт, який нам вкрай потрібен. Також із хорошого те, що управління культури збільшило нам кількість штатних одиниць. Ще б зарплату акторам підвищити!.. А в планах... Ми вже відкрили свій 23-сезон. Гарно стартуємо з прем’єрних вистав. Зали — повні. Готуємося до поїздки на київський «Гоголь-фест» — повеземо прем’єрного «Ліра». А ще плануємо поїздку до Центру Гротовського — до польського Вроцлава. Активно готуємося й до нашого традиційного львівського фестивалю «Золотий Лев». Братимемо також участь у польському театральному фесті з виставою «Богдан». От такі у нас суцільно позитивні моменти. Стосовно негативу... Навіть і не знаю, що сказати. Зрештою, як на мене, зворотна сторона негативу — завжди позитив. Головне — добре подумати і пошукати.
Галина ВДОВИЧЕНКО, журналістка, письменниця, заступник головного редактора газети «Високий замок»:
— На жаль, мушу розпочати з поганого. В мене не замовкає телефон — дзвонять звідусіль колеги по цеху і повідомляють про несподівану смерть письменника Олеся Ульяненка. Банально, але правдиво, що нам потрібно більше берегти одне одного і не смикати, не шарпати по дрібницях. Сумно, коли людина помирає у 48 років, маючи такий потужний потенціал. Напевно, Олесь багато чого не сказав. Можливо, сказав не так, як хотів, багато чого не дописав... Так не мало бути... А щодо хорошого — мені зараз гарно і швидко пишуться короткі і дивні казки для дітей. Причому просто на вулиці, біля хати. Маємо у Добромилі будиночок, який я називаю «Муха». Минулими вихідними, коли сиділа у подвір’ї з ноутбуком, молодші члени сім’ї смикали-підганяли мене — прочитай та прочитай ще одну історію. Можливо, тому так швидко й писалося... У ті дні була така спека, що ми по кілька разів ходили разом на річку Вирву. Я купалася у шортах і футболці, які висихали на мені буквально за півгодини. Приємно... Щось подібне я бачила в Криму — господиня, в якої ми винаймали помешкання, виливала на себе час від часу відро холодної води і поралася по господарці... Дуже люблю відпочивати у своїй «Мусі». Там чомусь завжди для всіх (і рідних, і знайомих) вистачає місця. І час спливає дуже помітно — відчуваєш і ранок, і довгий день, і вечір. А вечір — це взагалі окрема розмова, бо він є ранній і пізній, коли ми всі сидимо біля вогнища...
Олег НЕМЧІНОВ, депутат Львівської обласної ради:
— Найприємніша подія останніх днів — поїздка з друзями на озеро. Я цього року ще не відпочивав, відтак вперше «серйозно» на кілька годин відірвався від роботи. Мав можливість досхочу поплавати (до речі, у прохолодній і навіть відносно чистій воді!), покататися на катамарані і, головне, не обтяжувати себе зайвим спілкуванням і спогляданням, бо відпочивальників цього дня було навдивовижу мало. Відпочив і морально, і фізично. Ще з приємного те, що наша молода легкоатлетка Оксана Райта поїхала на юнацьку Олімпіаду в Сингапур. І коли на будівлі держадміністрації на честь спортсменів піднімали Державний прапор і прапор Олімпійського комітету, мені справді було дуже приємно. Знай наших!
Ірина БОБКО, майстер художнього манікюру:
— Минулий тиждень був для мене означений несподіваним відвіданням Одеси — приятелька запросила мене на творчий вечір колишнього львів’янина московського актора Гоші Куценка. Отримала масу позитивних емоцій, бо побачила на сцені і гарного чоловіка і прекрасного виконавця, який співає вживу і вміє передати залу надзвичайно потужну позитивну енергетику. Виступ Куценка відбувався у концертному холі комплексу «Сади перемоги», і я вкотре пошкодувала, що львів’янам не створені такі умови для відпочинку, як одеситам. Крім того, не відмовила собі у задоволенні пройтися вечірньою Одесою — зокрема, знаменитою на весь світ Дерибасівською. Вражень — через край. З іншого боку, після цієї поїздки все ж таки переконалася, що Львів — ліпший за Перлину біля моря, бо в Одесі і дуже брудно, і дуже спекотно. Також хочу сказати про нещодавній свій відпочинок — ми вперше їздили у Крим зі сватами і дітьми. Гарно відпочили. А найбільша радість та, що, коли приїхали з моря, дізналися, що наша дочка Мартуся вагітна. Щодо негативу... Його просто нема — викинули за борт. Причому дуже давно. Хочу, щоб всім людям було добре — так, як я почуваю себе на даний момент.
Тарас ЧОЛІЙ, директор Меморіального музею «Тюрма на Лонцького»:
— Радію, що вдалося зробити дуже важливу справу: я, як голова громадського об’єднання «Західноукраїнський центр історичних досліджень», кілька днів тому зорганізував поїздку активістів ГО до свого рідного села Кореличі, що в Перемишлянському районі. Впродовж тижня ми працювали на закинутому цвинтарі, і це був старт нашого проекту «Тіні незабутих предків», який передбачає проведення літніх волонтерських історико-археологічних таборів з відновлення старих цвинтарів. Поховання на корелицькому цвинтарі здійснювалися ще з часів Австрійської імперії — приблизно від 1780-х років. Переважно тут поховані місцеві мешканці, українці — ми не знайшли жодного іноземного прізвища. Натомість встановили дату останнього поховання — 1920 рік. Знайшли три могили січових стрільців. Робота наша полягала в тому, що ми вирубували кущі і, за можливості, дерева, які коренями поперекидали хрести на могилах. Розчистили також доріжку до каплички, щоби селяни могли туди зайти принаймні для того, щоби поміняти рушники. Звичайно, за тиждень всього не встигли зробити. Плануємо другу поїздку до Кореличів восени. Мусимо дбати про своє минуле. Приведення до ладу занедбаного цвинтаря є справді доброю справою, бо це не тільки для вшанування наших прадідів, а й вивчення історії краю.
