Люстраціє! Агов! Де ти?
Ця стаття навіяна дописом Олени Кондратюк «Люстрація майна» («День», №8 від 19 січня ц. р.). Читаю і диву даюся: немовби споконвічні сусіди Україна та Польща мають багато спільної історії, спорідненість ментальності (хіба що поляки більш гонорові). А от ба ж спромоглися на прийняття надважливого (без перебільшення) доленосного для держави прийняття польським сеймом закону про люстрацію. Безумовно, на шляху до демократичних цінностей, справедливості у суспільстві та державі важко знайти дієвіший чинник-крок, ніж люстрація (для Польщі — це свідчення про співпрацю держслужбовців зі спецслужбами та про фактичний майновий стан їх). На фоні «нашої боротьби» з корупцією у вищих ешелонах влади та фактичного майнового розшарування, яке просто таки «зашкалює» в Україні, дії братньої Польщі видаються просто неймовірними (мабуть не випадково Польща сьогодні вже є членом ЄС, а нам до нього, як до Китаю... — знаєте як), від думки про люстрацію наших можновладців просто «кидає в піт», тому такий шалений супротив. У зв’язку з цим резонно виникає сакраментальне питання: «Чи можливе подібне у нас і що заважає зробити тотальну люстрацію в Україні?» Якщо пам’ятаєте, приблизно рік тому лідер об’єднання «Свобода» Олег Тягнибок виступив з подібною ініціативою... І що? Та нічого, просто спустили «на гальмах» проблему, «заговорили» її, а дарма. Можна з упевненістю сказати, що подібна ініціатива в народі зустріла гарячий відгук, розуміння та підтримку. Адже народ наш мудрий, його не обдуриш тими лже-деклараціями доходів і видатків «слуг народних» (влучніше інородних), які щорічно вони роблять в податковій, він прекрасно орієнтується, що всі ті «хатинки», майбахи, яхти, відпочинки в райських куточках, пільгове лікування, оподаткування та й багато ще чого, вочевидь не «вкладається» в розміри звичайної зарплати і нажито далеко не праведним шляхом. Народ обурений не скільки волаючою майновою несправедливістю (певно за радянських часів звик до цього), скільки відсутністю в нашому суспільстві дієвих законних механізмів контролю над цією несправедливістю, а значить викорінення її.
Які ж перспективи в України на вирішення цієї проблеми? Як на мене, при існуючій владі, при системі заангажованих судів, при відсутності дієвих механізмів контролю над збагаченням окремих осіб, на жаль, шанси на люстрацію мізерні.
Що ж потрібно зробити для задоволення законних прав громадян держави знати про праведність і правдивість статків службових осіб певного рівня (тобто, що необхідно зробити в Україні, щоб прийшло «зцілення» люстрацію?) На моє переконання, такі дієві механізми контролю можуть відбутися тільки за умови виконання певних засад, а саме:
ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ
Якщо в Польщі люстрація стала можлива завдяки дій зверху (при певному тиску знизу), то в Україні, думаю, бажання зверху створити ці засади приречені на провал. Адже «своя сорочка завжди найближча до тіла», тому подільні механізми можуть бути створені тільки під тиском якогось зовнішнього чинника. Таким чинником може стати тільки громадська думка. Тільки вона здатна примусити владу діяти справедливо в інтересах суспільства. Але в умовах сьогоднішньої фактичної відсутності громадянського суспільства люстрації (хоча б статків держслужбовців, не торкаючись навіть співпраці зі спецслужбами) прийдеться чекати дуже довго, та й взагалі, чи дочекаємося?
СТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ СЛУЖБИ
Подібна служба (як у Польщі) повинна певною мірою бути підконтрольною громаді, а не якимось державним органам і регулярно звітувати перед суспільством про результати своєї діяльності. Підпорядковуватися ця антикорупційна комісія повинна тільки громадськості. На моє переконання, якби в Україні пройшла справедлива люстрація, різко піднялась би довіра до органів державної влади, народ відчув би в особі держави захист своїх інтересів, і це в сумі набагато більше сприяло б об’єднавчому процесу, підняттю патріотизму і гордості за свою Вітчизну. Про виховний фактор молоді я вже не говорю — це важко переоцінити. В нашому випадку люстрація — як необхідний хірургічний захід, без якого, я впевнений, прогресивний розвиток України як держави неможливий(!).
Безумовно, моя думка не є істиною в кінцевій інстанції. Якби українському суспільству вдалося зіштовхнути з мертвої точки боротьбу з гідрою корупції, Європа мала б набагато більше бажання бачити Україну в своєму колі, народ зажив би краще, а поки що сакраментальне «маємо те, що маємо» і всілякі міжнародні мільйонні гранти на боротьбу з корупцією нездатні подолати її, хіба що створять прецедент чергової корупційної схеми привласнення цих грантів.
