Меліхове

Проект пропонованої увазі читачів статті був готовий ще близько року тому, автор не квапився публікувати її, плануючи зробити це до 110-річчя з дня смерті А.П. Чехова. За час, коли матеріал «відлежувався», багато чого, м’яко кажучи, змінилося у відносинах між Україною і Російською Федерацією. Далеко не кожен житель України зараз захоче вирушити на територію недружньої держави, щоб дивитися пам’ятки. Саме тому деякі опоненти автора назвали статтю неактуальною. Частково погоджуючись з ними, ми все ж вирішили відправити написане в редакцію «Дня», не вносячи змін, бо сподіваємося на те, що мир нарешті настане і відносини між нашими країнами рано чи пізно нормалізуються. Адже Росія — це не лише Путін і його прибічники, а й Лермонтов, Лев Толстой, Чайковський, Васнецов, Чехов. Сьогодні розповідь про Чехова — класика російської і світової літератури. А класика, як відомо, актуальна завжди!

Дістатися з Москви до Меліхова нескладно. З Курського вокзалу треба їхати на електричці до Чехова, а звідти — автобусом №25 до зупинки «Меліхове».

Робоче селище Лопасня отримало нове ім’я і новий статус 1954 року — місто Чехов, з нагоди 50-ї річниці з дня смерті письменника.

На будівлі чеховського вокзалу встановлено меморіальну дошку, яка свідчить, що життя російського класика було пов’язане з ним. Брат письменника і перший його біограф, Михайло Павлович, називав роки перебування Чехова в селі «меліховським сидінням». Проте, якщо розібратися, Антон Павлович активно подорожував у цей час: до Москви він їздив чи не кожного тижня, бував у Петербурзі, відвідував Нижньогородський ярмарок, виїжджав за кордон. Таким чином, лопасненська станція зіграла не останню роль у житті письменника.

Неподалік вокзалу міститься колишнє поштове відділення, відкрите багато в чому завдяки А.П. Чехову. Зараз тут музей листів А.П. Чехова. У нім відновили обстановку кінця позаминулого століття: телефон, телеграф Морзе, ваги для посилок, прес-пап’є та інші предмети представлені в експозиції кімнати поштмейстера. Музей, безумовно, гідний відвідин: там ви дізнаєтеся про будні поштових працівників, про Чехова-філателіста і кореспондента і ще багато іншого.

Від станції до Меліхова недалеко, менше дев’яти верст, за підрахунками Чехова, автобуси швидко долають цей відрізок дороги.

Письменник придбав садибу 1892 року, її площа складала 213 десятини землі. Антон Павлович у листі до А.С. Кисельова з гумором говорив про свій нещодавно куплений маєток, «власникові якого в Німеччині неодмінно дали б титул герцога.».

Головний будинок маєтку А.П. Чехов охарактеризував в тому ж посланні: «Будинок і хороший, і поганий. Він просторіший за московську квартиру, світлий, теплий, вкритий залізом, стоїть на хорошому місці, має терасу в сад, італійські вікна тощо, але поганий він тим, що недостатньо високий, недостатньо молодий, має зовні вельми безглуздий і наївний вигляд, а усередині перенасичений клопами і тарганами, яких можна вивести лише одним способом — пожежею...». Цей будинок, на облаштування якого Чехови витратили стільки часу і праці, на початку 30-х рр. минулого століття був розібраний і до наших днів дійшов уже у відновленому вигляді. У відтворенні будови активну участь брали родичі письменника — племінник Сергій Михайлович і сестра Марія Павлівна. Племінник Чехова просив Марію Павлівну пригадати і намалювати план втраченого будинку, інтер’єри приміщень і план саду. На щастя, у сестри літератора залишилися деякі світлини, за якими і відновлювали споруду, керуючись планом, підготовленим нею 1944 року. Вже до сторіччя Чехова (січень 1960 р.) будинок був відроджений.

Експозиція меліховського музею була сформована з предметів і документів, які були передані різними установами і приватними особами.

Серед експонатів головної споруди садиби, що найбільш запам’ятовуються, — візитка письменника, пенсне, фотографія П.І. Чайковського з дарчим написом «А.П. Чехову від полум’яного шанувальника», валіза, з якою Антон Павлович їздив на Сахалін, картина І.І. Левітана «Ріка Істра», прес-пап’є-метр (ним Чехов користувався не лише під час роботи з рукописами, а й під час посадки садових дерев і кущів бузку).

Кабінет, де створювалася повість «Моє життя», письменник передав сестрі Марії Павлівні під майстерню, він підтримував художні схильності родички, талант якої цінували В.І. Суриков і І.І. Левітан.

Антон Павлович називав «головною шестернею меліховського механізму» батька. Саме Павло Єгорович вів щоденник, у якому відтворював «перебіг меліховського життя» (знову чеховська фраза). Щоденник цей є надзвичайно цікавим документом, багатим на новини садибного побуту. Для манери оповідання Павла Єгоровича характерне використання слів високого стилю під час опису буденних ситуацій, а також вживання українізмів. Наведемо кілька записів із цього щоденника. «Саша снял фотографические виды с нас» (23 червня 1892); «Холодно. Этот год весна рекомендует себя хуже прошлогоднего» (7 квітня 1893); «Сего числа шёл дождь 8 часов, промочил землю хорошо...» (15 червня 1893); «Грабари начали колодез копать...» (16 жовтня 1893) «День теплый, 25 гр. Выбирали картошку. Рамы оконные красятся. Плотники сделали будку и курник» (25 вересня 1893); «Ночью полное освещение луны...» (10 вересня 1896).

Цей у чомусь наївний щоденник є неоцінимою знахідкою для чехознавців, які завдяки йому можуть відновити цілі сторінки життя письменницького маєтку.

Ще одна будівля Меліхова, в якій обов’язково треба побувати відвідувачам садиби, — флігель. «Флігель у мене вийшов малий, але дивовижний. Теслярі взяли за роботу 125 руб., а влаштували іграшку, за яку на виставці мені дали б 500 руб.», — писав Чехов А.С. Суворіну. Ця споруда побудована 1894 року і призначалася для гостей, яких у Меліхові, як і скрізь, де жив Антон Павлович, було багато. Чехов славився своєю хлібосольністю, «він був гостинний, як магнат», — з цієї фрази починається одна з кращих статей про письменника, що належить перу Корнія Чуковського.

Письменник спочатку працював у флігелі в літній період, а потім перебрався в нього остаточно. На балконі будови був встановлений флагшток. Селяни, побачивши піднятий маленький прапор на ньому, знали, що їхній земський лікар удома. У Меліхові у письменника була величезна медична практика, під час епідемії холери ним організований і на власні кошти обладнаний лікарський пункт.

У флігелі можна побачити низку предметів, пов’язаних з діяльністю Чехова-лікаря: шафа з ліками, медичні інструменти, рецепти, виписані його рукою.

Знаменитий же флігель перш за все тим, що саме тут було створено більшу частину знаменитої п’єси «Чайка», прототипами якої стали гості Меліхова — Ліка Мізінова та Ігнатій Потапенко. Взагалі ж за роки «меліховського сидіння» Чехов створив цілу низку творів: «Палата № 6», «Чорний монах», «Скрипка Ротшильда», «Моє життя», «Три роки», «Мужики», «Будинок з мезоніном», «Іонич», «Розповідь невідомої людини» тощо.

Приїжджайте в Меліхове, щоб подивитися на місця, де жив і працював А.П. Чехов. Перед поїздкою рекомендуємо переглянути чудову фотокнигу «Плин меліховського життя», а також познайомитися з роботами видатного музейника, засновника і багаторічного директора чеховського заповідника Юрія Костянтиновича Авдєєва.