Місія рядової «У.»

У «Фейсбуку» я зустрів запис розмови пані Івшиної Л. О. з О. Дроздовим (див. у розділі «Відео»). У цій бесіді мене зупинило зауваження Івшиної Л. О. про надзавдання України. Спочатку подумалося, що це так, побіжно сказане слово без продовження. Але на засіданні «філософського клубу львівської еліти» Лариса Олексіївна повернулась до цієї тези — про надзавдання і місію України і що «могутня Україна справді потребує фантастичних ідей, нових проривів, більшої пасіонарності» (див. статтю Тетяни Козирєвої «Надвиклик у Надумовах» у «Дні» № 78 від 30.04 — 1.05. 2014). Тобто питання про надзавдання України розуміється як таке, що вимагає серйозного розгляду навіть в умовах неоголошеної війни. А може, навіть саме тому. Щоправда, члени філософського клубу подібних ідей не висунули. Я на шпальтах газети вже піднімав схожі питання і тому вирішив спробувати розвинути думку Лариси Олексіївни. 

•  За логікою, перш ніж говорити про надзавдання, слід з’ясувати зміст просто «завдання», вирішити яке повинна Україна. Я залишаю за дужками те несподіване завдання, яке поставила перед нами колись «братська» Росія, — непорушність наших кордонів і навіть саме існування незалежної держави. Цю третю національну війну за незалежність (після Хмельниччини, після воєн 1917-1920 рр.) ми, нарешті, виграємо і вийдемо з неї сформованою політичною нацією. Напевно, тепер доречно пригадати слова російського поета Миколи Некрасова: «Справа міцна, коли під нею струменіє кров». Після цього на нас чекає складний клубок завдань, які ми вирішуємо 23 роки і ніяк не можемо вирішити. Їх перелік озвучують майже всі кандидати у Президенти України. Вони відомі всім, і перераховувати їх можна довго. Уявімо собі, що ми всі ці завдання виконали, провели всі реформи, вкотре переробили Конституцію тощо. Що собою являтиме ця Україна? Це буде звичайна, цивілізована країна, як у Європі, але яких є багато і в Азії, в Латинській Америці і навіть в Африці. Чи буде це відповіддю на запитання пана М. Зархіна з філософського клубу: «Що ми можемо дати світу, щоб він сказав, що Україна його дуже цікавить?» (сам М. Зархін як ресторатор вважає, що ми можемо дати світу екологічно чисту продукцію). Навряд чи. Ми можемо потрапити до так званої «пастки середнього доходу»: квартира є, дача є, машина є, навіщо працювати більше? Суспільство зупиниться у своєму розвитку і зникне, як зникало багато народів і цивілізацій. Або ж буде поглинуто більш пасіонарною, креативною чи молодою нацією.

Щоб цього не сталося, народ, нація повинні мати надзавдання як гарантію від звиродніння. Зауваження Лариси Івшиної про надзавдання змусило пригадати слова Нельсона Мандели: «Для того, щоб побудувати націю, треба стрибнути вище голови». Якщо націю вже побудовано, надзавдання їй не потрібне, достатньо прагнути вирішення звичних амбітних завдань учорашнього дня: для Росії — відновити імперію, яку б усі боялися і, відповідно, поважали; для США — утримати світову монополію; для Китаю — реалізувати історичний феномен: повернути світове лідерство. У нас же нації ще немає. І треба правильно обрати напрям стрибка. Навряд чи нам є сенс шукати цей вектор, шукати свою місію, своє надзавдання у минулому, в Київській Русі. Хоча на одній із карт аналітиків ЦРУ територію від Чорного моря до Уралу і до Білого моря названо «Київська Русь». Не треба шукати наше надзавдання і в економічній площині. Ми можемо стати впливовими гравцями в кількох секторах — IT-технології, де демонструємо стабільне і вражаюче зростання; в аграрному секторі з урахуванням наближення продовольчої кризи (див. «День» за 30.10.2013 р.), що було підтверджено в доповіді ООН, представленій Міжнародною експертною групою зі зміни клімату в Йокогамі 31.03.2014 р.; у реалізації транспортних коридорів Північ — Південь, Європа — Азія. Але це частковості. Навіть якби ми й увійшли до десятки найбільш розвинених країн, чи було б це реалізацією місії України? Ні. 

•  Шукати нашу місію слід у майбутньому, швидше, саме у філософському плані, в тих нових тенденціях, трендах, які лише почали намічатись у світі.

•  Експерти ООН уже давно сформулювали концепцію «стійкого розвитку» як форму гармонійного співіснування Людини і Природи. ООН, порівнюючи рівні суспільного прогресу країн світу, на останнє місце ставить ВВП і супутні йому економічні показники. На першому місці — тривалість життя людини, тобто її здоров’я. Деякі країни вже намагаються реалізовувати ці нові тренди. Швеція відмовилась від абсолютизації зростання ВВП в ім’я збереження довкілля. Республіка Мальдівські острови (1192 острови) проголосила свою країну «країною-заповідником». Ще 1972 року в королівстві Бутан впровадили поняття «Валове національне щастя». І за ініціативи Бутану з 2012 року ООН відзначає Міжнародний день щастя. Світ перебуває на межі переходу на новий цивілізаційний рівень існування. І саме тут для України є шанс позиціонувати себе як країну — приклад, країну — зразок для всіх народів, де людина стане метою і сенсом існування держави. Це може зробити саме Україна як країна, де все тільки починається, де в ході майданів, у ході війни за незалежність з’явиться національна еліта державників, здатних дивитися в майбутнє країни і готових служити цьому майбутньому, а не лише черговим виборам. Для цього нам не треба нічого ламати, треба лише змістити акценти. І змінити ст.3 Конституції, зафіксувавши в ній, що саме здоров’я, тривалість життя людини є головним обов’язком держави. Держави, а не соціальних інститутів. В одній із докучливих реклам був, утім, правильний вислів: «Здоров’я — це не все, але без нього все інше нічого не варте». Ця мета буде зрозуміла і сприйнята кожною людиною, з вищою освітою і без, у Львові, в Одесі, в Луганську.

Здоров’я, тривалість життя — категорії, що піддаються виміру. На їх динаміку можна впливати. Головним чином — через якість води питної, а також води в річках, озерах, морях; якість повітря і збереження його джерел; якість харчування; здоровий спосіб життя і, звісно, якість медицини.  

Фантастика? Прожектерство? Можливо. Але все починається з мрії. З мрії, яка повинна опанувати маси. Надзавдання, місія країни — це і є мрія. Колись, ще на пам’яті нашого покоління, Мартін Лютер Кінг розпочав свою історичну промову словами «Я мрію...». І зараз президентом США є афроамериканець. Мені подобаються слова Н. Макіавеллі: «Не будуйте скромних планів, вони не здатні схвилювати душу».

Старим, багатим країнам усе це не потрібно. Дуже показовий приклад. Улітку 2012 року в Ріо-де-Жанейро ООН у рамках концепції «стійкого розвитку» проводила міжнародну конференцію щодо запобігання негативним наслідкам зміни клімату для людства. За день до початку конференції багаті країни зібрались у Мехіко, обговорили без залучення ЗМІ свої проблеми і на конференцію не з’явилися. Давши зрозуміти, що складні проблеми людства — це завдання для бідних. А у них усе добре. І у них справді все добре. Тому Конгрес США блокує пакет законопроектів, спрямованих на зменшення впливу на зміни клімату. Їм уже не треба мріяти.

•  Місія, надзавдання України полягає в можливості пред’явити світу новий тип держави, адаптованої до майбутніх глобальних змін. Коли головним завданням держави буде не показник ВВП, не кількість машин, мобілок та інших елементів матеріальної культури, а здоров’я людини як результат її гармонії з природою. Нові критерії, нові функції держави. Це буде не III Республіка, а V Республіка. Саме цим ми можемо бути цінними для світу. Ці нові цінності ми можемо привнести і в старіючу Європу, рятуючи її від внутрішньої деградації (Папа Іоанн Павло II «Пам’ять та ідентичність»). 

Майбутнє важко прогнозоване і багатоваріантне. Я представив свій варіант.

Не знаю, наскільки він відповідає розумінню місії України пані Івшиною, але сподіваюся — не суперечить.