«Музейна педагогіка»

...А вони відчайдушно борються за виживання — малі й великі, місцевого й загальнодержавного значення. У кожного з них свої малі й великі проблеми. Та є і спільна: як привабити відвідувача, а потому спонукати прийти ще.

Зрозуміло, що в сучасних умовах музейні установи мають змінюватись, модернізуватися. Прикладів цього є багато в різних країнах Європи, у США...

У нас багата на музеї країна. Вони мають у собі великий виховний потенціал. Проте до музеїв (як і до книги) молодь, люди середнього віку не надто тягнуться, а відтак, швидкими темпами деградують. Звичайно, йдеться не про всіх. Але найнижчі показники відвідування стосуються людей у віці від 30 до 40 років, тобто, по суті, найбільш суспільноактивних. Найчастіше ж відвідують музеї школярі, та й то — завдяки педагогам.

Можна тішитись, що нові цифрові технології надають можливість через електронні засоби знайомитися з матеріалами музеїв. Але водночас варто зауважити, що жодні дистанційні засоби не передадуть тієї неповторної атмосфери, що панує в музейних установах з великим розмаїттям їх змістового спрямування.

Тут доцільно виділити «музейні уроки», які вже другий навчальний рік проводять львівські вчителі в музеях міста. Власне, «музейна педагогіка» не є вже аж такою новою. Але у Львові управління освіти міста вдалося до системності в її реалізації.

У місті функціонують музеї різного спрямування (історичного, мистецького, літературного тощо). Методисти Навчально-методичного центру освіти Львова спільно з музейними працівниками розробили відповідні моделі уроків. Так, у Природничому музеї відбулися уроки фізики. Навчальний матеріал про оптичні явища був вдало поєднаний зі світом природи. У Національному музеї успішно вивчали... хімію (компоненти фарб та інших матеріалів, якими користуються митці). У Галереї мистецтв також було незвичне поєднання: інтегрований урок математики й української літератури. А в стінах музично-меморіального музею оперної співачки європейського рівня Соломії Крушельницької по-особливому піднесено, а то й таємниче, звучала музика Р. Вагнера (урок музичного мистецтва «Музика в діалозі з сучасністю»). А хіба забудеться англомовне заняття про творіння Леонардо да Вінчі, що пройшло в сповненій святковості атмосфері Палацу Потоцьких?

Підготовка й проведення «музейних уроків» здійснюються спільно методистами (а згодом — і вчителями освітніх закладів) та працівниками музеїв. Звичайно, такі заняття не можуть бути частими. Існує проблема їх сумісності з розкладом уроків навчального закладу, віддаленості від музею, часових меж. Очевидно, певне вирішення останньої проблеми можливе за рахунок позакласної роботи.

Але суттєвим кроком, на мій погляд, було б запровадження спеціальних автобусів (на взірець «Шкільного автобуса»), які б довозили учнів до музейних закладів. Таке зближення було б на користь обом сторонам, а головне — суспільству, що хоче вважати себе цивілізованим.

До Львова, як відомо, щодня приїжджають близько 200 тис. туристів, що є жаданими відвідувачами численних музеїв. Але й львів’яни, зокрема молодь, мають бути постійними відвідувачами цих осередків культури, виховне значення яких важко переоцінити. Адже, мабуть, не випадково «музейні уроки» зародилися саме у Львові, великому культурному центрі.

Тож музейні багатства країни чекають на своїх шукачів скарбів.