«Ми потрібні одне одному»

Галина АЛЕКСАНДРОВА, Маріуполь

1. Доктрина превентивних воєнних ударів, яку взяли на озброєння США та Росія — подія, що несе в собі заряд наслідків небаченої руйнівної сили. Бомбардування Іраку спричинило ще більший вибух насильства, тероризму та природні катаклізми. Спецоперація «Тузла», ЄЕП — ланки подій в ланцюгу імперської політики Росії. Вибори в Держдуму, на мій погляд, відобразили самоконсервацію російського суспільства в соку імперської, шовіністичної ідеї. Найбільш значуща в Україні подія — 70-річчя національної трагедії Голодомору 1932— 1933 рр., звернення України до ООН з пропозицією визнати цей злочин геноцидом проти українського народу. Вірю, що з часом визнання цього факту відбудеться.

2. Моє ставлення до Росії завжди адекватне ставленню Росії до України.

3. 2003 рік був для мене добрим. Запам'ятались хвилюючі моменти спілкування з людьми, про яких я писала в «День». Коли чуєш слова, що твоя стаття в «Дні» морально підтримала людину, розумієш, що заради цього варто писати. Залишились у пам'яті прекрасні спогади про святкування семиріччя «Дня» і фотовиставку «День-2003» у київському Будинку художника. Вразив надзвичайно високий художній рівень усіх фоторобіт.

4. «Конституційна реформа» викликає у мене почуття тривоги за країну.

6. «Пошта «Дня» — унікальна й не має аналогів у ЗМІ. Якби хоч частина з них повторили почин редакції «Дня», був би зроблений упевнений крок на шляху до громадянського суспільства.

7. Закінчила Харківський державний інститут культури за спеціальністю бібліотекознавство та бібліографія. Працюю в науково- технічній бібліотеці. Брала участь у двох конкурсах «Дня»: «Громадський форум» (2000 р.) та «Читацький форум «Україна: 10 років трансформації» (2001 р.). Про вихід у світ нової газети «День» дізналась по телебаченню. Інтуїція підказала, що це буде надзвичайне видання. «День» не лише виправдав, а й перевершив усі мої сподівання. Він розбудив мою сонну на той час громадянську активність. І що зовсім дивовижно, чого ніколи не відбувалось під час читання інших газет, — прийшло відчуття того, що тебе розуміють. Цей невидимий зв'язок з улюбленою газетою ще більше зміцнів після того, як я почала писати в «День», і «відчуття того, що ми потрібні одне одному» завжди зі мною.

Щиро вітаю колектив «Дня» з Новим Роком! Зичу вам щастя та успіхів у вашій благородній праці!

Юрій КИЛИМНИК, Київ

1. Ну як, скажіть, виділити найбільш значущі події з річної панорами життя, насиченої нескінченно різноманітними соціальними ситуаціями в їхніх актуальних сторонах і характерних проявах? Та й серйозних подій, що викликали б у мене захоплення, було надто мало. Хоча одну з них неодмінно слід назвати — це конкурс «Міс Світу-2003», що відбувся в Китаї. Коли дивився телетрансляцію з цього свята жіночої краси, подумав: «Хіба можна говорити про рівність з жінками, якщо жінка — божество!»

2. Ні, не змінилося. І все ж хочеться, щоб вона залишила Україну в спокої. Хоча й розумію — навіть під час хмарної політичної погоди діалог між нашими державами не повинен припинятися. Отже, з інтересом очікую на його продовження.

3. У 2003 році, долю мою визначав мій особистий вибір. Скажу чесно, не в усіх життєвих ситуаціях він був правильним. Приємно, що здійснилася моя мрія — став лауреатом літературного конкурсу «Український герой», започаткованого «Днем» і «Кальварією». У тижневику «Дипломатический мир» 1 жовтня був надрукований мій матеріал про вкрай рідкісний для нашого сьогодення вчинок. Про це дуже промовисто говорить вже сама назва публікації: «Посольству подарили особняк: Так генерал Георгий Кироянц поддержал Украину». Згадав тут ці важливі для мене події тому, що моє життєве кредо — цінувати хороше й оцінювати погане.

4. Намагатимусь у новому році додержуватися принципу: «Не дивись на життя похмуріше, ніж воно на тебе». Давайте, шановні читачі «Дня», усунемо недоліки наших досягнень. Увесь світ тоді поважатиме нас. Ото сюрприз буде!

6. Користуючись наданою можливістю, щиросердно вітаю творців «Пошти «Дня» з п'ятиріччям. Нинішній формат мене цілком влаштовує. Що треба в ньому змінити, підкаже життя, точніше, те, що найбільше хвилює людей. Хочу запропонувати редакції «Дня» провести кампанію «Діти помічають усе», якій в Україні поки що не було аналогів. Зверніться з проханням до вчителів 26-ти шкіл (по одній з кожної області та міста Києва) доручити учням 8—11 класів написати твір на тему: «Яка антигромадська поведінка дорослих непокоїть дітей?» Тільки не кладіть, друзі, мою ідею під сукно. Гарантую вам, «День» одержить унікальний епістолярний ресурс для газетних публікацій. Я вважаю, що проведення такої кампанії стане не лише повчальним досвідом для регіональної преси, матеріалом для роздумів дорослим, а й вагомим внеском «Дня» в становлення в Україні громадянського суспільства.

7. Маю дві вищих освіти, кандидат філософських наук. У даний час працюю помічником-консультантом народного депутата України. «День» читаю з початку випусків цього видання. До газети пишу, коли усвідомлюю, що обрана тема зацікавить редакцію й широкий загал читацької аудиторії. Сподіваюся на співробітництво з «Днем» i в новому році. Хай він принесе вашому талановитому журналістському колективу рясний врожай засіяних вами зерен доброти, любові й творчості!

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, Ірпінь Київської обл.

1. Безумовно, війна в Іраку. Хочеться зрозуміти, що це: боротьба з тероризмом, встановлення світового панування США чи конфлікт християнської та мусульманської цивілізацій? Яка з цих тенденцій переможе? І коли Україна займе гідне місце в світі?

2. Імперське ставлення Росії до України не змінюється. Тому моє ставлення до Росії теж не змінилося.

3. 2003 року було чимало гарного. Редакція нашої газети «Ірпінський вісник» видала третій номер історико-краєзнавчого альманаху «Приірпіння». Там є й мої статті. Нинішнього ж року я здійснив кілька цікавих мандрівок. На Різдво побував у Львові. І зараз захоплююся архітектурою та пам'ятками цього міста. Завдяки їх збереженню Львів для мене є найкрасивішим містом в Україні. Ще раз відвідав Холодний Яр. Це теж унікальне місце в історії України. Влітку з друзями знову здійснив похід на байдарках по Дніпру від Києва до Ржищева. Цього разу з нами був француз. На жаль, у 2003 році не обійшлося без розчарувань і невдач.

4. Напередодні Нового року я підбиваю підсумки старого. Згадую, скільки ідей не вдалося втілити в життя, скільки планів не здійснилося, скільки мрій не збулося. І перекладаю все це на наступний рік. Врешті-решт, чимало позитивного було в минулому році. Отже, можна сподіватися, що якісь мрії збудуться i в новому. А ще ж бувають і сюрпризи — як приємні, так і неприємні. Завжди хочеться сподіватись на краще.

6. Бажаю «Пошті «Дня» продовження й надання трибуни авторам з різними, навіть протилежними, поглядами.

7. Про себе: освіта вища, директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею, вік — 47 років. «День» читаю періодично від початку виходу газети. Завжди охоче беру участь у конкурсах. За перемогу в акції «Топ «Дня» був нагороджений дуже цікавими книгами й передплатою на газету «День». А найкращий приз отримав за перемогу в конкурсі «Експерт «Дня» — турпутівку в Закарпаття. Мені досить часто щастило бачити свої думки опублікованими на шпальтах «Дня». Я помітив, що люди, які знаходили моє ім'я в газеті «День», починали дивитися на мене з повагою. Користуючись нагодою, бажаю таких же успіхів й іншим читачам «Дня».

А редакції «Дня» бажаю творчих успіхів, особистого щастя, матеріального добробуту, здоров'я й зростання накладу газети.

Людмила ЛИТВИНЕНКО, Київ

1. Головними подіями 2003 року в Україні вважаю виникнення «зернової лихоманки» (це в нашій-то житниці — Україні!) з відчутним для небагатого українця підвищенням цін на хлібо-булочні вироби, а також початок політичної реформи. У контексті з останнім неприємно вразила поведінка деяких обранців народу, які перешкоджали демократичному процесу. За воєнними подіями в Іраку стежила з самого початку з тривогою та болем.

2. Моє ставлення до Росії не змінилося. Народилася я в Ленінграді, моя мати — росіянка, з Волги, де живуть і понині наші родичі, як і в Петербурзі. Для мене Росія, як і Україна, — Батьківщина, а не іноземна держава. Головне, щоб політики не відставали від народів, які хочуть жити дружньо. Тепер, слава Богу, після зустрічі Президентів України та Росії «тузлинської» проблеми не існує.

3. У 2003 р. я важко хворіла. Але мою хворобу скрашували написання та публікація статей. Хочу бути передусім здоровою. Мрію писати та публікувати ще.

4. Хочеться вірити в краще життя для всіх знедолених людей, зокрема, в реальне підвищення пенсій і відчутне повернення трудових заощаджень.

6. Газету «День» читаю три роки. Мені подобається сторінка «Пошта «Дня», де можна познайомитися з цікавими статтями-листами, відповідями журналістів на запитання читачів — наприклад, про зображення історичних особистостей на національній валюті — гривні. Щодо побажань, то хотілося б виключити лінгвістичні огріхи, які іноді зустрічаються в російськомовному випуску газети внаслідок комп'ютерного перекладу.

7. Коротко про себе: кандидат біологічних наук, доцент із 36-літнім стажем педагогічної роботи. Сьогодні на пенсії.

Костянтин РУДЗИК, Севастополь

1. Війна в Іраку та вибори до Державної думи Росії — обидві події епохальні самі по собі, і не менш цікава їхня інформаційна підготовка, супровід та обговорення.

2. Моє ставлення до Росії не змінилося. «Фехтування» відносно гострими рапірами на рівні заяв політиків і виступів аналітиків та публіцистів з обох сторін, на мій погляд, не чинить істотного впливу на громадську думку власне двох наших народів, розсудливість більшості яких зупиняє їх як від обурення, так і від захоплень.

3. 2003 рік не вирізнявся сплесками. Мрії і бажання були, мабуть, не «заповітними», а досить скромними. Стосовно фінансових витрат, особистих здібностей та надійності оточення. Тому вони й здійснилися.

4. На майбутній рік особливих надій не покладаю і сюрпризів не чекаю. Досвід підказує, що слід ставити тактичні цілі, досягати їх і, не розслабляючись від досягнутого результату, ставити наступні. І хотілося б, щоб правдиве в житті було правдивішим, а надійне — надійнішим.

6. Нинішній формат «Пошти» цілком влаштовує, і що-небудь радити високопрофесіональній редакції не візьмуся.

7. Закінчив Томський державний університет. Спеціальність — соціолог. Зараз працюю начальником відділу інформації в державній установі. «День» із постійною цікавістю читаю з 2001 року. Друкувався тільки один раз.

Андрій АГНЯННІКОВ, Миколаїв

1. Світовий хітлайнер — то, безумовно, Ірак. Парадокс, але світова трагедія зіграла нам на руку — тільки завдяки їй вдалося «розкермувати» зовнішню політику. Тому, на мою думку, для української державності — це значний плюс. Що ж стосується України, то це — віднедавна мій улюблений острів — Тузла. Нарешті ми отримали від сусіди настільки потужного ляпаса, що робити вигляд, начебто так і треба, вже не можна. Я вважаю, що це царський «подарунок» Кремля, і за розумного застосування ще багато років цей маленький острів можна використовувати як козирного туза (навіть слова подібні!) у будь-яких відносинах iз Росією.

2. Ні, не змінилось. Я не маю проблем ні з математикою, ні з історією.

3. Для мене особисто — рік просто фантастичний: закінчив ВНЗ, отримав престижну роботу, зустрів дівчину, яку довго чекав, нарешті побував у Софіївському парку, а також на матчі «Динамо» (Київ) — «Арсенал» (Лондон).

4. Сподіваюсь закріпити власні позиції як у професійному плані, так і в особистому, а ще, нарешті, здійснити тур по Тернопільщині, зокрема потрапити у Бережани.

7. Мені 24 роки, за освітою — магістр інженерної механіки, зараз працюю інженером-конструктором. «День» читаю з липня 2002 року (так трапилось, що зі Скнилівської трагедії — був тоді у Трускавці). Маю обидві книги з серії «Україна Incognita«— їх залюбки читають рідні та колеги. Передплачую п'ятничний україномовний випуск.

Михайло КРАСНЯНСКИЙ, Донецьк

1. Якщо говорити про Петра Ілліча Чайковського чи Антона Павловича Чехова — то ні, не змінилося. Якщо говорити про стратегічний товарообмін — звідти нафта і газ (ну ще «Жигулі»), туди метал і металовироби (прокат, труби тощо), то якщо Україна в найближчі 50 років планує і далі залишатися в індустріальній епосі 50-х років минулого століття — то так, нам потрібен ЄЕП будь-якою ціною. Якщо ж ми, разом із Європою, маємо намір впроваджувати енергозберігаючі технології, плануємо хоча б частково перейти на невичерпні екологічні джерела енергії (сонце, вітер, геотермальні джерела, мала гідроенергетика тощо), розвивати електромобілебудування (а не пишатися викрутковим складанням «Жигулів»), торгувати наукоємними технологіями, а не тільки стальними болванками — то у відносинах із Росією краще нам обмежитися Чайковським і Чеховим.

3. Я вірю, що кожна людина з'являється на цей світ із Дорученням від Бога, тому «заповітною мрією» кожного з нас має бути: перше — почути і розгадати значення Доручення, друге — присвятити своє життя виконанню Його Доручення. Своє доручення я почув так: «Високо нести прапор інтелігента-інтелектуала українського суспільства» (вже пробачте за неабияку пишномовність). Я відчуваю себе, з одного боку, бригадиром рільничої бригади — сію розумне, добре, вічне; з другого — чимось на зразок датчика метану в шахті: коли концентрація брехні, ганьби, корупції, безкультур'я, вульгарності в усіх сферах нашого суспільства перевищує деяку «вибухонебезпечну межу» — я починаю голосно «завивати» в пресі, на ТБ, на «круглих столах» тощо. А вже чи почують мене — це проблема власників вух. Ось так я «виконую свою заповітну мрію».

7. Професор університету, доктор хімічних наук, член кореспондент АТНУ, пишу листи в «День» приблизно раз на два місяці, майже всі вони публікуються в «Пошті «Дня». Сподіваюся, що і далі буду цікавий «Дню», ну а «День» мені цікавий ось вже шість років — із 1998 р.

З Новим роком! Удачі, успіхів, усмішок!