Ми завинили перед братами нашими меншими

Добридень, шановна редакціє газети «День»!

Пишуть вам не на жарт стурбовані одесити. Ми давно читаємо і любимо вашу газету за цікаві та актуальні матеріали про реалії нашого суспільно-політичного життя, і звернутися до вас спонукала одна тема, яку ставить і добре висвітлює лише ваше видання, — це стосунки людей і тварин у місті. І ми дуже вдячні всьому колективу газети, який розуміє всю серйозність цього питання, адже воно відбиває моральний рівень суспільства. Дуже сподобалася й остання стаття до міжнародного дня бездомних тварин.

На жаль, наше славне місто Одеса при розв’язанні цього питання нічим не прославилося, навіть попри те, що в нас перших в Україні 2007 року Німецькою спілкою було побудовано сучасний Центр стерилізації. Але несподівано виявилося: наші городяни ще не дозріли і не факт, що дозріють для такої гуманної програми, і багатьом одеситами, які не бажають взагалі бачити поряд із собою ще якусь живу істоту, яка ще й гавкає, і її було сприйнято в штики. Внаслідок цього в місті почалося протистояння між захисниками тварин і їхніми противниками, а в результаті страждали і досі страждають беззахисні перед людською жорстокістю коти та собаки.

З того часу з кожним роком масове винищення вже стерилізованих тварин набирає все більших обертів і цього року досягло страхітливих розмахів: труять двірники, самі люди і особливо так звані догхантери.

У нашому місті-герої цей рух негідників-зоофашистів пустив глибоке коріння. Ця купка виродків тримає в страху і напрузі все мільйонне місто при абсолютній бездіяльності влади, яка відносить це явище до норм міського життя, що й наводить на думку про співпрацю.

Останній кричущий випадок стався 10 серпня, в суботу, в парку ім. Т.Г. Шевченка, коли ці покидьки мали нахабство з’явитися рано вранці до центрального парку міста і почати труїти собак. За один ранок у страшних муках загинуло близько 30 собак, стерилізованих, прищеплених, таких, що мають опікунів. Їх кончина відбувалася на очах дітей, батьків, людей похилого віку і гостей міста, що йдуть на пляж. Реакції з боку властей — жодної. Отрута у вільній торгівлі відсутня. Вистачило і домашнім собакам. Плач і виття лунали на всю округу. Хоча дехто з тих, хто гуляв, і не приховував своєї радості з приводу цього злодійства, оскільки вони вважають, що бездомні тварини не мають права на життя. Ось вам і моральний рівень чималого числа одеситів: вони із задоволенням підтримують гасло, закинуте цими собаковбивцями в суспільство: «собака — ворог людини, повісь кота, отруї пса — і ти герой!» А ввечері все це було викладено в інтернеті зі світлинами та коментарями.

А ще в нас є знаменитий Старокінний базар, де продається всяка живність. Там серед продавців тварин сидять браві старенькі, яким свідомі громадяни зносять непотрібних котенят, ще й доплачують їм по 20 грн. за 1 день, начебто на корм, прекрасно розуміючи, що на них чекає вірна загибель, причому болісна смерть. Одну таку коробку, обклеєну липкою стрічкою, знайшли волонтери. У ній було 30 кошенят, а живих — лише 7. За суботу та неділю вони збирають не менше 100 смертників.

Хто в нашому місті зможе зупинити ці звірства, ми не знаємо, але прохаємо вашу шановану газету розповісти про нашу проблему.

Чи не звідси, в тому числі, коріння і дитячої жорстокості? Чи не за їхнім прикладом школярі топлять один одного в унітазах, б’ють, знімають на свої круті телефони і викладають у інтернеті? А нещасні  жертви потім вішаються. Адже       знецінюється і людське життя. Вже став звичайним явищем водій, який тікає після ДТП на машині і кидає постраждалих помирати на дорозі.

А безкарність і кричуще ігнорування громадянських і моральних законів неминуче призводить до деградації, яку ми з жалем і спостерігаємо в навколишньому житті і суспільстві, де немає гідного місця інвалідам, людям похилого віку та тваринам, яких уже потрібно захищати від людей.

До речі, в нашому небідному місті немає жодного приватного міні-притулку. В Одесі заможні люди люблять лише своїх тварин, а до міської програми весь час намагаються протягнути проект про повне неповернення виловлених собак до середовища проживання і наш центр перетвориться на такий же концтабір, який звели в Харкові.

І чи доросте колись наше суспільство до розуміння того, що все живе не ним створене має право на життя. А оскільки наші люди дуже ласі до модних течій, то чом би з ініціативи засобів масової інформації не провести в Україні акцію: «Врятуймо чиєсь життя!» Може, потім вже й убивати буде шкода.

Адже українці завше були людьми милосердними і терплячими, просто потрібно про це частіше нагадувати: дивись, і стане це нормою життя, а не садистські гасла собаковбивць.

Нам дуже боляче, соромно і некомфортно жити в місті, де щодня вбивають людей і тварин. Нас пригноблює неминуще відчуття провини перед братами нашими меншими, що ми не можемо зберегти їм життя і зупинити безжалісних убивць.

Від імені мешканців нашого мікрорайону і опікунів — Юлія, Одеса