Ми живемо в церковній, а не світській державі. Чому?
Шановна редакціє!
Прочитала в «Дні» №35 листа Анатолія Воронного «Чи є Україна світською державою» і здивувалася — як газета насмілилася критикувати владу за порушення статті 35 Конституції України? Але лист дуже вчасний. Ідеологію марксизму-ленінізму, яка провалилася, замінила ідеологія церковна, причому — православ’я Московського патріархату. Всі інші конфесії — УПЦ Київського патріархату, католики, греко-католики, автокефали визнані Московським патріархатом неканонічними, а значить, і єретичними. Зазначимо, що Ісус Христос не ділив паству на конфесії, це зробили церковники в процесі боротьби за владу.
«Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова», — говориться в статті 35 Конституції України. А в нас Московський патріархат вже визнаний таким. При проведенні масових заходів поряд із найголовнішими урядовцями держави завжди присутні в роззолоченому одязі священнослужителi. У західних країнах ні Ф. Міттеран, ні С. Берлусконі, ні Т. Блер таких речей собі не дозволяють — там свято шанують закони. Ми ж дійсно повернулися до середньовіччя. Чого варте одне «освячення» духівництвом нового складу Центральної виборчої комісії. (Насправді ж було освячене приміщення ЦВК. — Ред.)
Церковна ідеологія насаджується тими ж методами, що й марксизм-ленінізм. Правильно говорить Анатолій Воронний, що жодна газета в Україні не виступить із критикою християнства, а особливо — церкви Московського патріархату. Вже навіть при університетах будуються православні храми — у нас у Сумах, наприклад, при Аграрному університеті почала діяти університетська церква. Влада боїться залишити молодь без політкерівників!
Зараз духівництво прагне прийти до школи. Вже з Верховної Ради прозвучала думка про запровадження в загальноосвітніх школах викладання християнської етики — цієї філософії рабства (всі раби Божі). Ще стародавній поет Омар Хайям, вірші якого не випадково були сповненi антиклерикальним вільнодумством, склав геніальні рубаї про релігію:
Рабства чорна печатка
однаково лежить
На чотках і хресті,
на церкві і міхрабі
Так ось, на мій погляд, Україна сьогодні — церковна держава, аж ніяк не світська, бо духівництво бере участь у всіх державних заходах і особливо активно — у виборах. Навіть теперішні комуністи стрімко перебудували свою ідеологію, стали віруючими і запевняють, що моральний кодекс будівників комунізму побудовано на біблійних заповідях.
Цілком природно, що будівництво церков і монастирів для церковної держави є набагато важливішим, ніж будівництво лікарень, житла чи установ культури. До того ж, за допомогою політкерівників-священиків народом керувати легше.
ВІД РЕДАКЦІЇ:
Шановна пані Алло Криганова! Деякі ваші думки ми поділяємо, такі, наприклад, як необхідність суворого дотримання принципу взаємного невтручання: політики в справи церковні — й навпаки. Те ж стосується світського характеру освіти чи, примiром, небажаності посилення впливу Російської православної церкви на українське суспільство. Про це газета «День» постійно пише. З іншого боку, статистика свідчить, що сьогодні більшість громадян України вважають себе віруючими, до того ж довіряють церквам більше, аніж урядові України, Верховній Раді, Президентові, силовим структурам та іншим. За цих умов категоричні імперативи деяких атеїстів (до речі, ми поважаємо атеїстичний світогляд так само, як сповідування тієї чи іншої конфесії), які мало відрізняються від комуністичної нетерпимості та фразеології, здаються нам не завжди доречними. Найкраще залишити лайки комуністам і Православним братствам (тим більше, що їхні переконання все більше зближуються).
