А на блошиних ринках — молодь...
За своє життя, працюючи викладачем, я випустив більше ста тисяч молодих людей. Але це все ж спеціалісти, а я хочу про інше. Заводи, фабрики стоять. Уся молодь перетворилася на човників, котрі поповнюють блошині ринки. У чотири-п'ять годин ранку, в мороз і сльоту, у спеку молоді люди з баулами, тачанками й так званими кравчучками (тепер їх перейменовано в кучмовози) прямують на ринки — зайняти місце. Кожен прагне реалізувати свій товар. Стоять день, другий, місяць, рік, другий на морозі й осонні. Йде деградація. Освіту не отримують, а простоюють на цих блошиних ринках. Ще п'ять- сім років — і ми просто втратимо молодь! Та якби справа полягала лише в молоді. Ми втрачаємо й тих дітей, котрі у них є. Бо тата й мами тижнями пропадають у Польщі, Туреччині, полюючи за черговою партією товару, а їхніх маленьких дітей у кращому випадку доглядають бабусі, дідусі, а то й просто чужі тітки. Про яке виховання можна говорити?
Нещодавно місцеві власті вирішили боротися зі стихійними ринками. Один із них розташований поблизу універсаму № 1 по проспекту 50-річчя Жовтня. На цьому стихійному, так званому блошиному ринку, продавали все, що душі заманеться. Підневільні міліціонери з гумовими палицями прибули наводити порядок. Була конфліктна ситуація, я її описувати не буду. 99% молодих людей — а це інженери, вчителі, медики — заявили: «Забезпечте нас роботою — й ми не будемо торгувати!»
Бізнесмен рано чи пізно сідає на лаву підсудних, оскільки треба знати грамоту торговельної майстерності. Переважна більшість тих, хто займається човниковим бізнесом, цього не знають, та й сплати податків уникають. І не розуміють, що рано чи пізно доведеться нести якусь відповідальність — штраф або кримінальну. Але найприкріше те, що човники- індивідуалісти, котрі заробляють на хліб, дискваліфікуються й дістають хвороби, при лікуванні яких жодні гроші не допоможуть.
