Наш народ широкий душею

Отримав я недавно гонорар у своїй любимій газеті і поїхав додому. За півтори години їзди зі мною сталося ось що.

Спочатку я підійшов до кіоску купити баночку пива (зворотний бік гонорару). У тому ж кіоску продається на розлив горілка. Перед його віконечком стояла бомжуватого вигляду жінка й слізно благала продавщицю налити їй сто грамів. Продавщиця важко зітхнула, скривилася, облаяла бродяжку недобрим словом, але сто грамів налила. Безплатно. Без будь-якої усмішки.

Потім я їхав у метро. У більшості своїй пасажири грошей того дня не отримували, їхали похмурі й серйозно вивчали на стіні вагона рекламу магазину італійського одягу. Все змінилося, коли в одного чоловіка відкрилося нестримне чхання. Спочатку люб’язна молоденька дівчина побажала йому: «Будьте здорові!» Коли це не допомогло, то літня, явно навчена досвідом жінка простягла йому упаковку «Назолу». Як людина, обтяжена медичною освітою, я знав, що «Назол» йому не допоможе, але не визнав можливим заважати людям виявляти найкращі сторони натури. Адже й шкоди від «Назолу» не буде... Так і вийшло. Чоловік чхати не перестав, але в очах жінки я помітив певне задоволення.

Наступний епізод у циклі «про доброту» трапився вже з автором особисто. Поколінню, яке віддає перевагу не «Пепсі», побічна дія пива добре відома. Коротше, я вискочив із метро зі швидкістю гепарда й заметався у пошуках громадських зручностей. І нічого наді мною насміхатися. Це може трапитися з кожним. Хвилин через п’ять я постукав у залізну хвіртку, що перериває залізобетонну огорожу в півтора моїх зрости й промимрив: «Мужики, рятуйте». Чолов’яга у камуфляжі і з кобурою на поясі вийшов із теплої кімнатки на мороз і повів мене за собою, пояснюючи дорогою, що в них у охороні дуже вже злі собаки. Як ви розумієте, теж без усмішки. Він провів мене до шуканого місця, постояв кілька хвилин іззовні з непокритою головою і так само серйозно відконвоював мене назад до залізної хвіртки.

Короткі висновки.

Перше. Можливо, американці, австралійці та інші японці ховають за своєю голлівудською усмішкою кар’єризм, прагнення наживи й приховану мізантропію.

Друге. Вираз обличчя нашого народу прикриває внутрішню доброту, широту душі й щохвилинну готовність допомогти ближньому. І хай хтось спробує довести зворотнє!

№244 18.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»