Наше життя не може бути кращим, ніж ми самі

А можливо, головна проблема в нас самих? У кожному з нас, незалежно від соціального положення. Ми самі, своєю поведінкою, допускаємо таке погане життя. Доти, поки в основі нашого існування лежить матеріальне, а не духовне — усе так і триватиме. Про це говориться й у Біблії, й у всіх світових релігіях. А їх важко звинуватити в упередженості. Можливо, багато хто криво усміхнеться, почувши сказане. Бо найчастіше духовність сприймається як начитаність чи рівень освіченості. Проте це далеко від істини. Позаяк пересічна домогосподарка без освіти, котра виховує у своєї дитини любов до людей, чесність і порядність, набагато духовніша від доктора наук, який тільки думає, що про свою кар’єру.

Полюби ближнього свого, як себе самого; або ж не побажай іншому того, чого сам собі не бажаєш — ось основний критерій і кістяк духовності, навколо якого нарощено і етику, і мораль, і вже потім — ученість. Принаймні так її розуміли визнані авторитети, найкращі люди планети.

Чим же може допомогти така ефемерна річ, з точки зору обивателя, як духовність? Усе просто: що більше любові й доброзичливості буде серед людей, то чистішою буде атмосфера взаємин, у якій паразитам суспільства стане набагато складніше робити свої брудні справи. Таргани розплоджуються там, де бруд і сміття, а з кухні, яку утримують в ідеальній чистоті, таргани тікають — це перевірено. Адже їм немає чим там харчуватися. Так само й паразити суспільства живуть лихослів’ям, брехнею, корисливістю, владолюбством, аморальністю.

Важливо зрозуміти: ніколи економіка не підніметься, поки ми самі не змінимося на краще. Бо брехня тягне за собою брехню; капость, зроблена іншому — тягне за собою капость у відповідь. Усе твоє погане до тебе ж повертається сторицею: сварками, хворобами, втратами. І зло, зроблене одному, розгалужується, переходить на інших. Ось чому затримується процвітання. Ми всі взаємопов’язані. Потрібно постійно нагадувати одне одному про це і любити.

Попереду нове тисячоліття — межа часів — нова епоха й ера. І передбачений Біблією й Нострадамусом апокаліпсис чекає на наше рішення — яким йому бути. Жорстким у необхідності руйнування чи м’яким, схожим на хусточку в руці коханої (ого), котра витирає з вашого лоба нервозний піт.

№249 25.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»