Настав час виправити помилку в біографії Олександра Марінеска

Про подвиг і трагічну долю командира підводного човна «С-13» капітана третього рангу Олександра Івановича Марінеска, якого Гітлер назвав своїм особистим ворогом і через дії якого в Німеччині оголошувався триденний траур, написано стільки книжок і статей, відзнято стільки художніх і документальних фільмів, що сказати щось нове практично неможливо. І все-таки спробую це зробити.

Упродовж майже сорока років кілька лохвицьких краєзнавців намагаються довести громадськості України, що в їхньому місті 1912 року народився й певний час жив один із найвідоміших підводників світу Олександр Марінеско. Хоча він народився в Лохвиці, а вважався одеситом. У всіх довідниках, де згадується Марінеско, ви знайдете біографічний рядок, який прив’язує нашого земляка до Одеси. Зрозуміло, лохвичан це не влаштовує.

Колишній директор місцевого краєзнавчого музею Сергій Васильович Лесик здобув заслужену славу краєзнавця-професіонала. Він розповідає: «Те, що Олександр Марінеско народився в нашому місті, я дослідив ще багато років тому. Для цього обійшов практично всіх старожилів. Із багатьма розмовляв по декілька разів, записав їхні свідчення. Наприклад, спогади двоюрідної сестри дружини Марінеска — Олени Степанівни Панченко (дівоче прізвище — Коваль)».

Талановитий історик, пошуковець, великий патріот рідного краю Юрій Олександрович Сеньков-Буланий домагався того, щоб у Лохвиці спорудили пам’ятник герою-підводникові. Але зробити цього не встиг. На жаль, раптова смерть обірвала всі його плани. Він домігся лише одного — перейменування вулиці, на якій жив Марінеско, на вулицю його імені. А ще Юрій Олександрович лишив свої щоденникові записи, в яких є й таке: «Пам’ятаю, як в один із своїх приїздів розпитував у своєї мами про Тетяну Михайлівну Коваль (дівоче прізвище матері Олександра Марінеска), яка жила неподалік нашої хати. Під час народження сина її чоловіка Івана вдома не було. Він їздив до Одеси влаштовуватися на роботу в морський порт. А коли повернувся, його зустріла дружина із сином. Хрестили первістка в тій же Покровській церкві, де й вінчались. А через три дні вони всі разом поїхали до Одеси...»

Ще один дослідник життєвого шляху Олександра Марінеска, патріарх полтавської журналістики Дмитро Іванович Бровар, також розповідає: «У Лохвиці батько Олександра найнявся на постійну роботу й покохав дівчину Тетяну. А ще через місяць повів її під вінець... Жили молодята дружно й весело. Але згодом Іван — так його почали називати на тутешній лад — відчув, що для повного щастя йому не вистачає моря. Отже, почав умовляти дружину погодитися на переїзд до Одеси. Та згодилась це зробити, але за умови, що чоловік спочатку поїде туди сам і знайде житло. Іван того ж дня й поїхав. Поки шукав роботу й помешкання, Тетяна встигла народити сина, якого назвали Сашком...»

Мій добрий знайомий Дмитро Романович Шупта живе в Одесі, впродовж багатьох років він збирав і вивчав матеріали про життя тп подвиг нашого героя. «Через дві вулиці від мого будинку, — почав свою розповідь Дмитро Романович, — розташоване Морське училище імені Марінеска. Кілька років тому там відбувся міжнародний Конгрес підводників. Мені випала честь бути не лише його делегатом, а й представляти на ньому свою поему. Під час розмови з ветеранами-підводниками один із ветеранів порадив мені, як вирішити питання з місцем народження Марінеска: «Зайдіть до нотаріуса й у присутності трьох чоловік завірте ці свідчення печаткою. Уже з тієї миті цей папірець набуде чинності документа. А отже, жоден суд не зможе його опротестувати...»

Костянтин БОБРИЩЕВ