Не наступити б на граблі,

Україна «відмайданилась», «відпомаранчилась», «відвиборилась». А далі? Що мене страшить найбільше? Не упитись ейфорією, не забалакати «помаранчеву», не посіяти дещицю недовіри в серцях. Це було б жахливо, це був би кінець нашій державі, нашому людові. Передвиборні гасла, наперед підписані Укази — це приємно слухати, але... Не потрібно забувати, що гасла — для серця, а шлунок потребує зовсім іншого.

На часі адміністративна реформа, з якої і потрібно починати новообраному Президенту. Нинішня управлінська система негнучка, незрозуміла, кількісно безмежна і багатоповерхова, нечесна на руку. Таке законодавство. Нинішній адміністративно- територіальний устрій застарів, і його треба змінювати. Низовою (базовою) одиницею повинна бути економічно самодостатня територіальна громада, створена шляхом укрупнення сільських рад. Це перший етап. На другому — укрупнення районів, на третьому — регіонів. Не федералізація, а відновлення історичних територіальних утворень: Поділля, Слобожанщина, Полісся, Таврія тощо.

Але скоротити управлінський апарат — половина справи. Необхідно створити такий апарат, який би слугував національним інтересам України, суспільству, і, в першу чергу, кожному громадянину, а не кланам і своїй родині. Та покладатися на адмінреформу, як на панацею, не варто. Вона довгострокова і комплексна. Її не можна зводити до разових акцій, як ми це вже робили. Органи державної влади усіх рівнів у тому вигляді, якими вони є сьогодні, відстали від потреб дня і не відповідають засадам ринкової економіки. Їх головна функція, на мою думку, — не керувати і контролювати (власне, керувати вже немає ким і чим: щось розграблене, щось «прихватизоване», щось просто розбазарене), а надавати інформаційно-консультативні послуги. Управлінець в умовах ринкової економіки — це державний діяч, у якого не може бути восьмигодинного робочого дня. І заробітна плата, і пенсія відрізняє його від простого робітника. Чи у багатьох державних установах горить світло після 17 години? Чи можете ви застати чиновника на своєму робочому місці у вихідні дні? Питання риторичне. Державна влада стане дієздатною за умови, коли громадяни країни, області, району, громади будуть знати, чим займається центральна, регіональна влади і за що вони несуть відповідальність. А це можливо лише в тому випадку, коли в органи влади прийдуть люди з новим економічним і політичним мисленням, люди, що довели свою здатність працювати в умовах недосконалості і незавершеності нинішньої законодавчої бази. Одним словом, патріоти, професіонали, порядні і чесні люди. Нинішні керівники усіх рангів, їх заступники, начальники управлінь, відділів — від міністерств до голів райадміністрацій, повинні піти у відставку. Чим займатимуться? Всі вони будуть при ділі, врешті-решт очолять свої підприємства, магазини, фермерські господарства, СТОВ тощо. Досвід інших країн вчить, що радикальні зміни можливі за умови, коли буде змінено не менше 30 відсотків керівних управлінських кадрів, в наших умовах — стовідсотково. Не клерків — вони мають величезний досвід і здатні виконати яку завгодно роботу. Поставте перед ними лише вірні завдання, які і повинні поставити нові управлінські керівники.

Ми маємо сьогодні надвисокий рівень безробіття. Завдання створити п’ять мільйонів робочих місць — далеко не просте, але не таке вже й нереальне. Розраховувати на відновлення робочих місць на заводах-гігантах не можна. Продукція застаріла, матеріало- і енергоємна, звузились ринки збуту. Надія — мале та середнє підприємництво, приватне. Але ставлення до нього з боку держави (чиновника) — як до «дійної корови». А «доярів» у нас більше, ніж достатньо. Та якщо корову не годувати, з неї як «з козла молока». Врешті-решт ми повинні зрозуміти, що саме мале та середнє підприємництво здатне створити додаткові п’ять мільйонів робочих місць. Нині ж воно нагадує кобилу, якій натягли пута (податкові, митні, відсутність кредитування тощо), запрягли у воза і давай поганяти — побіжить чи не побіжить?

Ефективність роботи міністерств і відомств, регіональних державних органів і місцевого самоврядування слід оцінювати за їх здатністю відновити виробництво, створити нові підприємства, приборкати безробіття, стати економічно самодостатніми. Нинішні безробітні — це люди, які мають вищу і середню освіту, високі робітничі кваліфікації, а, головне, бажають працювати! Їм не потрібні субсидії, їм потрібна робота.

На часі й конституційна реформа. Не та, за яку проголосували наприкінці минулого року. Дуже цікаво виходить: ми відбираємо частину прав у Президента в той час, коли у нас відсутній закон про Кабінет Міністрів. Виходить, що не маємо ані того, ані іншого. Хто ж керуватиме процесами державотворення, економікою тощо? Не згоден і з тими, хто виступає за виборність губернаторів. «Око государево» потрібне саме на рівні області. Його завдання — відслідковувати дотримання законів України, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів. Тож це «мертвонароджене дитя» — конституційну реформу у нинішньому вигляді — треба відмінити. У народу ж не спитали. Такі принципові закони потрібно приймати референдумом, а не в сесійній залі Верховної Ради. Дайте людям пожити при народному Президентові. Коли щось буде не так, то скажемо це на Майдані.

Ми проснулись від довгої сплячки, відчули себе народом, силою. Господи, дай нам усім розуму, усім сорока восьми мільйонам українців!