Не забуваймо!

Феномен незнищенності нашого народу закодований в генах. Ми жили на цій Землі вічно й нашими попередниками на ній були хіба що вогонь, вода й велич небесна. Серед безмежних пшеничних ланів, щедрих на звірину, лісів і багатих на рибу рік нашим предкам жилося привільно й розкішно, й спокій буття заколисував їх. Вони не зазіхали на чуже багатство, бо свого було вдосталь. І це зробило їх великодушними, щирими й довірливими, а водночас незахищеними перед злом і зайдами, що вдиралися в українські землі. У результаті загарбницьких війн, впродовж століть спотворювалася наша ментальність під впливом чужої моралі та ідеології.

І ось, цим хочуть скористатися «переписувачі» нашої української історії — табачники, та їхні російські імпершовіністи:

Фабрикуються нові міфи про післявоєнні події в Західній Україні. Зокрема, в підручнику для 11 класу (редактор О. В. Філіпов — Росія) ці події пропонується розглядати так: «Здесь после победы над Германией разгорелась своя война, по существу гражданская, между местными националистами и коммунистами. После 1945 г. УПА получила поддержку Запада». Яку ж підтримку, про це ні слова, бо її абсолютно не було. А що до місцевих комуністів, то про них писав учитель Олежівської школи, Тлумацького району В. Татарчук:

«Наші часописи, згадуючи події минулого, часто збиваються на однобічне висвітлення їх і оцінку.

Початок 20-х років для галичан був особливо тяжким: Край знову опинився під егідою Польщі, хоч «зів’яло галичанам сорок тисяч цвіту», а «встояти не було сили».

Колишні старшини і стрільці УГА УСС створюють підпільну організацію УВД (згодом ОУН, партії УНДО, УСРП та інші, створюють «Рідну школу», організацію «Луч», юнацьке товариство «Доріст», товариство тверезості «Відродження», читальні «Просвіти», бібліотеки, торгові кооперативи, товариство «Сільський господар», різноманітні курси, об’єднання «Маслосоюз». Селяни мали де придбати все необхідне та збути свою продукцію під гаслом «Свій до свого по своє».

А що ж КПЗУ? Спочатку ця партія називалась КПСГ (Комуністична партія Східної Галичини — правда, виразна назва для українців?). Коли похід Червоної армії в Галичину, а потім на Варшаву провалився, надії на світову революцію виявились фікцією, в 1923 р. партії надали назву КПЗУ (Комуністична партія Західної України), складова частина КПП (Комуністична партія Польщі).

Кремлівські бонзи прекрасно знали, що ніякої соціалістичної революції в Польщі не буде, то ж треба мати в ній п’яту колону, яка б її розхитувала і зруйнувати зсередини могутній український націоналізм, що поширювався й на УРСР. Це може — і повинна виконати «чемоданна» КПЗУ. Слід використати всі засоби: огульно ганьбити всі українські інституції, вносити розбрат, завалити доносами польську владу, вести класову боротьбу серед українства.

Головний комуніст Буківни, функціонер КПЗУ Семен Іванович Сорока (1881 р. н.) проводив конференції по лісах, над Дністром і ні разу конференція не зірвалася, ніхто не потрапив в руки поліції. А навіщо було поліції їм заважати, адже там не проти польської держави вирішували справи, а проти українських націоналістів. Поліція знала наперед, що будуть вирішувати.

Сам Семен Сорока протягом 1932—1939 рр. (реемігрант із Аргентини, США, Польщі) абсолютно ніде не працював, навіть у себе вдома. Жив паном, мав гроші, одержував газети, роз’їжджав по воєводству (області) й постійно викривав лютих ворогів людства — українських буржуазних націоналістів. Час від часу в його хаті поліція проводила парадні обшуки й тричі за вісім років ув’язнювала на три-чотири тижні, останній раз у 1938 р. — на шість місяців. Звідки він виходив мучеником.

Соціальний склад КПЗУ — становили фанатики, сільський люмпен, та викінчені пройдисвіти, які чатували кого б пограбувати.

Зрозуміло, що такі люди в сільських громадах впливу не мали. Членство в КПЗУ було мізерним.

У серпні 1938 р. Комінтерн розпустив КПП та її складову — КПЗУ.

Такий безславний і логічний кінець партії, яка самохіть взяла на себе роль Павлика Морозова, борючись за імперські інтереси.

За волю України з Буківни, невеликого, на 150 дворів села загинули 30 чоловік.

Добре пам’ятаю початок березня 1945 року, коли над Західною Україною прокотилась хвиля терору під назвою «Червона мітла». Задіяно було 40 тисяч червонопогонників і п’ять генералів. У Коломиї проживав славний син українського народу Хімчич «Кривоніс» і він міг би розказати правдиву історію Західної України. Під його командуванням було знищено 400 червонопогонників і генерала Дергачова.

А якби «переписувачі» нашої історії прочитали трилогію, написану письменником-патріотом Михайлом Андрусяком, за яку він одержав Шевченківську премію, то знали б правдиві події того часу.