Непрохані гості на Пагорбі слави у Львові

Живемо у час демократії, свободи й толерантності. Але чи позбавляють вони нас дотримання законів суспільної та індивідуальної моралі? Травневі події у Львові (і не тільки) змусили ще раз замислитися над цією проблемою нашого суспільства і нашого часу. Блаженніший патріарх Любомир Гузар неодноразово наголошував, що допоки в суспільстві не запанують моральні стандарти, доти таке суспільство не має ніякої перспективи — ані соціальної, ані економічної, ані політичної. Зрештою, і державної. Життя за законами суспільної моралі відрізняє цивілізоване суспільство й вимагає поваги до національних традицій, духовних цінностей, ідеологічних та політичних переконань як кожного із членів спільноти, так і всього загалу. Однак те, що сталося у Львові 9 травня, виходить за рамки будь-яких моральних оцінок.

Розпочалися торжества у Львові святкуванням Дня міста (до речі, 755-річчя) і Дня Матері. Два дні львів’яни й гості міста насолоджувалися цілим феєрверком різноманітних заходів. І раптом 9-го травня — брутальне вторгнення непрошених гостей із образливими вигуками на адресу галичан, розгортання чужого прапора попри рішення Львівського апеляційного суду про заборону будь-яких маніфестацій під час відзначення пам’яті загиблих воїнів, захоронених на Пагорбі слави. Реакція львів’ян була очікуваною. Дійшло навіть до стрілянини.

Чи про таке свято мріяли полеглі за мир на нашій священній землі? Чи так в українській традиції віддають шану померлим? Звичайно, ні. Українська традиція пошанування героїв, пошанування дідів і прадідів відзначається споконвіків глибокою, сакральною пам’яттю, тихим смутком і молитвою. Але непрохані гастролери діяли відповідно до їхньої улюбленої приказки «Нежданный гость хуже татарина» (вибачте за неполіткоректність), забувши у своїй озлобленості про святість самої події та про тих, кого вони начебто приїхали пом’янути. Таке святотатство і розгул цинізму нічого спільного не мають із пам’яттю про тисячі воїнів, що віддали життя за нас, за наше майбутнє. Ми усі маємо вибачитися перед ними за цей антилюдський учинок, який був спровокований, насамперед, вищим законодавчим органом держави і, по суті, підтриманий главою держави, а також відповідними силовими структурами області. Це є глибоко аморальний учинок як влади, так і чужорідних Україні керівників російських об’єднань «Родина» (Одеса) і «Русское единство» (Крим). Він спровокував львів’ян до відповідних дій, спрямованих на захист своїх переконань, своїх святинь і традицій, на захист своєї гідності й гідності багатьох невинно убієнних і замордованих у ГУЛАГах Сибіру, на Соловках, у Сандармосі дідів і прадідів. І це «гості», а не львів’яни прийшли на наше свято непрошені, з «каменем за пазухою», а не з дружнім візитом, щирими намірами, миром і добром. Але, як в інтернеті пишуть і висловлюються громадяни (до речі, навіть росіяни), Львів підтвердив, що він таки є європейською культурною столицею: жоден із справжніх ветеранів не постраждав.

Підтверджують статус культурного міста, навіть за таких складних обставин, співвітчизники з інших міст, а наш постійний критик львів’янин Остап Дроздов послідовно, ось уже вкотре намагається переконати нас, львів’ян, а головне — увесь світ, що у Львові живуть глибокі маргінали, безкультурні, немічні, безсилі люди. При такій нищівній оцінці він намагається заручитися підтримкою відомих людей. Але те, що мав право за певних обставин висловити Великий Франко, вам, п. Дроздов, не до снаги. Безперечно, львівська влада робить помилки, безперечно, є за що критикувати і львівську еліту, але ця критика має бути доброзичливою і конструктивною, за якою відчувається щирий біль за долю свого рідного міста. А з ваших телепередач і газетних коментарів вимальовується образ циніка, який, власне, і підіграє теперішній владі та усім нашим недругам у формуванні образу міста-покруча, яке треба від’єднати від України й викинути на смітник історії. А ще ви лякаєте всю Україну і світ розповідями про розгул у Львові сформованої банди неофашистів, міфічну нетерпимість львів’ян, через що, мовляв, Львів може позбутися права проведення Євро-2012. Так і хочеться запитати: чому ви так в унісон працюєте з нашими недругами? Не так тії вороженьки, як власнії люди.

А щодо реакції львів’ян на свідомо спровоковану ситуацію, то більшість нормальних людей вважає її правильною і адекватною, а я ще додам, що за даних екстремальних і образливих обставин — цілком моральною. Маю надію, що правоохоронним органам України вистачить здорового глузду і професіоналізму адекватно та об’єктивно розібратися із цим неприємним інцидентом і покарати справжніх винуватців, а не стрілочників або (що ще гірше) постраждалих.

P.S. Дуже засмучує офіційна думка Держдуми Російської Федерації, яку можна розцінювати як втручання у внутрішні справи суверенної України. Вірю, що знайдуться здорові сили, що завадять загостренню проблем у відносинах двох держав.