Непропорційні гіганти
Колотнеча, яка спричинилася через підкоп, у буквальному сенсі цього слова, під мури Софії та Лаври, наклалася в мене на враження від коротких відвідин Москви.
Це місто плюндрували в 30-ті й подальші роки минулого століття не гірше за Київ. Але зараз мене вразив розмах реставрації й відновлення пам’яток, може, не надто сивої, а все ж старовини. І не лише палациків, особняків, а й стаєнь, допоміжних споруд, огорож.
Заперечать, що й ми не ликом шиті, просто в нас від старовини залишилося менше напівруїн. Так, і, може, саме тому в нас спостерігаються вихватки архітектурних «фентезі»? Як от ідея «відновити» Десятинну церкву.
Відомо, що ми досі якось наївно-холуйськи мавпуємо заходи й дії «старшого брата», але, видається, не поспіль, а, насамперед, менш вдалі й доречні. Якісь універмаги в бункерах, скульптури то непропорційно гігантичні, то пришелепувато дрібноголові.
Те саме, до речі, маємо у сфері поширення книг. Якщо в Москві є розкішні, величезні книгарні з комп’ютерними інформаційними службами при них і розсипами прекрасних книг, то в нас, здебільшого, якісь закутки поміж діжок з оселедцями й побутовою хімією.
Скаржаться, бува, на засилля на лотках російськомовних книг. Так, але чому до нас завозять тiльки друкований мотлох, а що варто було б набувати й читати — ні? Попит? За кого нас мають книжкові негоціанти! А там оглядаєш корінці й хапаєшся то за гаманець, то за серце.
Дає нам фору Москва і в галузі містобудівництва. Свого часу там вгепали на початку вулиці Горького (зараз Тверська) готель поверхів так на тридцять. Чим і кому заважали на тому місці театр, кондитерська, букіністична книгарня — не знаю. Але відтепер домінувала геометрія — сірникова коробка сторчма — й переможно виблискувало скло.
Головне, куди дивилися і вожді й зодчі, адже той готель скоса згори позирав на Кремлівські вежі. Та ж на Кремль у Росії молилися — і раптом такий ляп! Схоже, що будівничі, що тут, що там, — одного поля ягоди!?
Тепер дошка на огорожі сповіщає, що якась шведська фірма підрядилася розібрати той готель.
Якби ж лише його! Довідуюся, що вже полічені дні й готелю «Москва». Ще одного символу доби розбудови соціалізму, до якого причетний сам Сталін. Там, правда, збудують інший готель, більш комфортний та співзвучний часові.
І тоді ж мені подумалося: коли «татусі Києва» підхоплять і цю ініціативу? Поки ми лише псуємо своє місто. А на часі виправляти давні й нові «ляпи» наших зодчих?
Чому б, скажімо, не розібрати будинок, що супроти Опери? Мало того, що він сиплеться. Але ж він стовбичить ні сіло, ні впало. А будівля Опери впритул впирається в облуплену стіну!
Ну, а та «Баба», що поміж Видубичами і багатостраждальною Лаврою? Учора вертався електричкою з Полтавщини, і той краєвид знову вразив, мов скалка в око.
А ще те, як кажуть у народі, «Ярмо», що впадає у вічі, коли стоїш на майдані Незалежності й дивишся у бік Дніпра. Свого роду memento mori аматорам святкувати з нагоди чергової річниці Переяславських угод!
Чи не на часі оголосити конкурс: «Що варто прибрати в Києві геть з очей»? Гадаю, і фахівці, і просто кияни багато що підкажуть «батькам міста».
