Незалежність... від державної опіки
Незалежність — дуже змістовна багатогранна категорія, яка має різні виміри, у тому числі й ті, які маються на увазі у запропонованому запитанні: «Чи стали ми більш або менш залежними у суспільно-особистому (у відносинах громадянина та держави) ракурсі?». Проблема ця надзвичайно важлива: адже міра незалежності громадянина від держави свідчить про ступінь зрілості громадянського суспільства, розбудова якого належить до наших першорядних завдань.
Безумовно, якщо розглядати політичний вимір цієї проблеми, ми стали набагато більш незалежними. Скасовано інститут прописки, який раніше обмежував свободу обрання громадянами місця проживання, а іноді й роботи. Ми стали незалежними і при виїздах за кордон: на навчання, на роботу, на відпочинок, навіть на постійне мешкання. Ми цілком незалежні при обранні ідеологічних уподобань та релігійних (або атеїстичних) вірувань. Ніхто скоса не дивиться, як було раніше, на школяра, який не належить до піонерів, або на юнака та дівчину — не комсомольців. Ніщо, крім власних поривів душі, не може нас примусити брати участь у мітингах або в демонстраціях. Перелік цей можна продовжувати ще й ще, відчуваючи задоволення із цього приводу.
Але в системі відносин «держава — громадянин» є ще один дуже важливий вимір — соціальний. І в соціальній сфері «незалежність» викликає зовсім інші емоції. Понад півтора столiття тому, у 1850 році німецький вчений Лоренц Фон Штайн запровадив у науковий обіг термін «соціальна держава», маючи на увазі виконання державою певного комплексу соціального піклування щодо своїх громадян. З того часу багатьма країнами зроблені більш або менш вагомі кроки у цьому напрямку. На жаль, у перше десятиріччя незалежності нашої держави навіть ті, може, не дуже досконалі, соціальні надбання, що існували, весь час руйнувалися, і ми нині, як кажуть, «маємо те, що маємо» — «незалежність» від державного піклування.
«Незалежними» стали діти й підлітки, які раніше «належали» до палаців та клубів піонерів, де в гуртках виховувалися багато поколінь вчених, митців, спортсменів, чимало з яких потім здобули світову славу, а сьогоднішніх їхнiх однолітків зруйнування колишньої системи виштовхує в обійми «крутих лицарів» наркоти та криміналу. «Незалежні» сьогодні десятки, сотні тисяч (якщо не мільйони) працівників приватних фірм та установ, де не організовані трудові колективи, не створені профорганізації, і ті, хто колись «належав» до них і перебував під їхнiм соціальним захистом, знаходяться у цілковитій залежності від «босів». Більшість людей «незалежна» від системи регулярних обов’язкових медичних оглядів, диспансеризацій. І чи не в цьому одна з причин грізного й стрімкого поширення небезпечних захворювань у нашій країні. Численні випускники вищих навчальних закладів «незалежні» від системи державних обов’язкових призначень, яка гарантувала молодим спеціалістам роботу за фахом, оплату (щомісяця!) їхньої праці, житло (принаймні в гуртожитку). На жаль, цей перелік можна ще довго продовжувати.
Якщо на одну чашу уявних терезів покласти всі безперечні «плюси» політичного виміру, а на іншу — всі так само безперечні «мінуси» виміру соціального — що переважить, що переможе?! Розумію, що це питання легше поставити, ніж дати на нього відповідь. Але його ставлять! Ось у «Дні» № 133 надруковано листа С. Кузьмича із Рівного зі снайперськи влучною назвою «Соціальна справедливість як суспільний ідеал». Ось наведені підсумки опитування громадян України: кому б вони віддали свої голоси, якби вибори до Верховної Ради відбулися сьогодні. Виявилося, що підтримка партій лівого крила (комуністів, прогресивних соціалістів і просто соціалістів), а також об’єднаних соціал-демократів, тобто тих, хто в тій чи іншій формі обстоюють принципи соціальної справедливості, незрівнянно вища, ніж ліберально-центристських партій iз їхнiм культом приватної власності та збагачення, а тим більш — партій відвертого правого крила політичного спектру. То може настав час після десятиріччя руйнації системи соціальних гарантій, які тут згадані, розпочаті десятиріччя їхнього відновлення, затвердивши на найвищому, законодавчому рівні перелік та графік повернення цих гарантій людям, які безпідставно були їх позбавленні?
