«Ні» — припиненню українського національного відродження!
Я вдячний «Дню» за черговий «спарений» вихід у п’ятницю (12—13.02.10). І я схвалюю створення у Львові Саду світового українства за ідеєю головного редактора газети «День» Лариси Івшиної, про що довідався з газети. Мені подобається у виданні і продовження такого потрібного діалогу України з Росією, і чергові статті Ігоря Лосєва та Ігоря Сюндюкова, відповідно про українські «граблі» та про українофобію в комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло». Продовженням кращих традицій демократичної преси стає щедре надання «Днем» сторінок для відгуків своїх читачів.
Хвилює, кровоточить вболіванням за долю української мови стаття Василя Василашка «Коли Корф відпочиває...». Заклик голосувати за тих, хто дбає про державну мову, свідчить, що писав автор ще до виборів. Утім, стаття й нині актуальна. Як вірити В. Януковичу, що він «не буде маріонеткою Росії», коли він, мов Мина Мазайло, хапається за припинення українізації, обзиває її «насільствєнной» на догоду Москві, яка не припиняє русифікацію? Чи не це можновладці Києва сприйняли як дозвіл на подальше нищення вогнищ української культури, зокрема книгарні «Сяйво» і Будинку актора? Чи з’явився в української культури новий захисник, яким хоч прагнув бути В. Ющенко, чи продовжиться зросійщення, що може спричинити вибух сил, які об’єднуються «перед стратою»? Автор статті ще в книзі «Відроджуймось — не перероджуймось» (2007) підмітив страшну тенденцію: українізацію уже припиняли, у зловісних 1930-х, але як! — у смертній супрязі з Голодомором, богоборством і масовими репресіями. Ось яких чорних братів має імперська русифікація, яку всіляко рухає п’ята колона неосталіністів, що знову звіріє у боротьбі з українським націоналізмом, ратує за новий союз із Сибіром.
Чи нема владі гострих соціально-економічних проблем, вирішення яких консолідує суспільство? Чом не спиняти шалене зростання цін на продукти першої потреби? Чом не здихатися корупції, через яку вже й бізнес з дружньої Польщі згортає інвестування в Україну? А як говорити про мовне питання, то з погляду історичної справедливості й вимог Конституції України більшої допомоги потребує передусім віками знищувана українська мова, що не має, крім України, іншої вітчизни для свого розвитку, лиш в освіті утверджується, а в інформаційному просторі, книговиданні — навпаки, день за днем втрачає позиції через слабку підтримку її владою і протекціонізм олігархів іншим культурам. Дійшло до завалення міст дешевим і дармовим російськомовним чтивом, до чого закликав царя Росії його флігель-ад’ютант П. Корф. Я, як і автор статті, прошу всі наші владні, патріотичні сили, і зросійщені, і етнічних росіян, що мають у нас сто разів кращі умови для національного розвитку, ніж українці в Росії: не даймо розправитися з українським відродженням, хоч би в які одежі вдягали турботу про другу державну мову, в чому голова Верховної Ради України В. Литвин вбачає загрозу самому існуванню мови української! І як автор трилогії «Українська націологія», 400 наукових публікацій я закликаю: не даймо спинити українське національне відродження!
