«Німецький холуй» врятував від знищення прикордонне селище

Людину, яка зображена на фото ліворуч від обер-лейтенанта вермахту, звати Петро Аврамович Рябиця. Він — етнічний білорус, який з 1941 по 1943 роки служив перекладачем у німецькій комендатурі селища Добрянка (три кілометри від нинішнього українсько-білоруського кордону). Маючи за плечима три класи освіти, німецьку мову Петро Рябиця вивчив у полоні, куди потрапив під час Першої світової війни.

Незвичайну історію про незвичайну людину в архівах СБУ розкопав наш сучасник, також білорус Владислав Ахроменко.

Так, дослідник з’ясував, що Петро Рябиця є уродженцем села Марковичі Тереховського району Гомельської області Білорусі. Походив він із селян-середняків, а за плечима мав три класи освіти, що на той час вважалося нормальним. В часи Першої світової війни у 22-річному віці Петро Аврамович потрапляє на фронт. Однак так і не встигає як слід повоювати, втрапивши в полон до німців. У полоні Петро Рябиця пробув довгих чотири роки. За ґратами чоловік встиг досконало вивчити німецьку мову. Яким чином склалася подальша доля молодого білоруса, невідомо, однак Друга світова війна застає його у прикордонній Добрянці, вже у статусі перекладача при німецькій комендатурі. Петро Рябиця прослужив при гестапо до 1943 року, аж доки в Добрянку не зайшли радянські війська. На диво, «німецький холуй» не втік разом із німцями, а залишився в селищі, за що згодом і поплатився, потрапивши в тенета радянської контррозвідки «Смерш» (скорочено від «смерть шпионам») як зрадник.

Із постанови слідчого військової контррозвідки «Смерш» капітана Ісаєва від 8 жовтня 1943 року: «Рябица, находясь на территории, оккупированной немцами, изменил Родине, работал в немецком гестапо в качестве переводчика и грабил мирное население в деревнях и селах Добрянского района».

Довго не розбираючись, слідчий постановив обшукати та арештувати Петра Рябицю.

1944 року справу розглянули в Чернігові. Лейтенант Держбезпеки Воронцов, окрім зазначеного вище колегами, додав: «...Рябица взял в личное пользование корову, принимал участие в конфискации зерна и изъятии у населения хлеба».

Одначе відправити чоловіка в чергове, тепер вже радянське, заслання завадили місцеві мешканці. Вони всі як один стали на захист арештанта і почали стверджувати, що той фактично врятував селище від знищення та депортації. Відтак, «зрадника» і «холуя» захищала вся Добрянка і навіть була готова брати штурмом до зубів озброєний «Смерш». Тому слідчим у справі «німецького холуя» довелося допитати додаткових свідків.

З протоколу допиту партизана Мельниченка П.М. від 26 лютого 1944 року (мова оригіналу — українсько-білоруський суржик): «...тогда я був в партизанском отряде, и Рябица добровольно сообщал нам о том, когда немцы поедуть на заготовки. Мы сялянам говорили, чтобы они немного жыта и овсов оставляли для гадов, а остальное хавали. Так люди взиму и выжили, бо ести не было чаго, в Яриловичах дажа кору с деревьев абдзирали.

А щодо коровы, которую Рябица якобы скрав, то вин ее отдав в загин нам, мы тым молоком больных выходили. Петру мы в подяку дали немного жита для дети и бутылку самогонки для него».

Виходячи зі свідчень місцевих партизан, Петро Рябиця не лише повідомляв їм про переміщення працівників гестапо, а й допомагав самим партизанам. У процесі судового розслідування було з’ясовано, що Петро Рябиця надавав допомогу мешканцям Добрянки, інформуючи їх про каральні заходи гестапо, а також допомагав звільняти заарештованих німцями громадян.

Смершівці змушені були звільнити полоненого, бо багато людей не побоялися відкрито виступити на його захист. Дехто навіть погрожував спалити будинок, де розміщувалися «визволителі», оскільки «посіпака, який грабував селян», виявився насправді їхнім рятівником. 17 травня 1944 року Петру Аврамовичу Рябиці винесли оправдальний вирок і звільнили з-під арешту. Як надалі склалася доля рятівника Добрянки, невідомо, але достеменно можна стверджувати, що справа Рябиці — одна з небагатьох справ сталінських часів, коли народ заступився за арештованого.

Фото Владислава АХРОМЕНКА