Обмін ідеями триває

Давно вже збирався провідати родину Аблаєвих у Феодосії. Адже юний дописувач «Дня», семикласник Бекір Аблаєв із Криму, у своїй статті «Про пам’ять, дружбу та вдячність» («День» за 16.03.2012) просив читачів відгукнутися і допомогти знайти нащадків українця Івана Євтушенка. Вже тоді я знав, що з великої родини Аблаєвих лише найстарший брат Абдураман бачив живого Івана Євтушенка, коли той приїздив у місто Джума (Узбекистан) на початку 1960-х років. Щирий і товариський українець із селища Акманай сумував за депортованими односельцями. Ніколи не забував, що саме прадід Бекіра врятував тоді життя йому і кільком родичам під час голоду 1933 року. Я сподівався, що дядько Бекіра Абдураман, який тепер живе у Феодосії, зможе пригадати якісь важливі деталі зустрічі.

У Феодосії мене зустрів сам Абдураман Аблаєв із дружиною Людмилою. Вона родом із Дніпродзержинська й українскою розмовляє дуже добре. Ця обставина мене навіть трохи здивувала, адже Дніпропетровщина — не той регіон, який масово плекає українство. Проте виявилося, що батьки пані Людмили — галичани, з депортованих. І вже ця обставина пояснила, чому навіть за багато років проживання в Криму рідна мова не забулася. Інтелігентна українсько-кримськотатарська родина була неабиякою журналістською знахідкою, адже завжди цікаво спостерігати, як відбуваються культурне збагачення й обмін цінностями.

А ще було дуже цікаво обговорити публікацію в «Дні» про спробу утворення всеукраїнського оздоровчого руху імені Євгена Грицяка. Прочитавши про неї в Інтернеті, пані Людмила висловила свою точку зору: «Павло Петрушкевич через газету «День» закликає вчитись у китайців робити ранкову зарядку на стадіонах і в парках. Згодна з тим, що вчитися доброму можна у будь-кого. Скажімо, свого часу в Севастополі були організовані перші оздоровчі салони південнокорейської компанії «Happy dream Ukraine». Експеримент виявився вдалим, тому такий салон є вже і в Феодосії. Корейський досвід такий: вони організовують безкоштовні сеанси на 40 хвилин. Буває так, що за 10-15 днів люди виліковують те, що не могли вилікувати роками. Після цього докорінно змінюється ставлення до свого організму, бо паралельно з оздоровленням іде навчання... культурі життя. Побачивши хороші результати у своїх давніх пацієнтів, до салону починають приходити і їхні лікарі. Мудра концепція корейського бізнесу (роби все якісно, і тоді люди потягнуться до тебе!) дає відчутні плоди. Хороші ідеї змінюють світ. Адже важливо переглянути ставлення до себе, полюбити себе як унікальне Боже творіння... Треба діяти! І попервах вчитись у китайців, корейців, індійських йогів чи ще у когось. З часом неодмінно з’явиться щось своє на ѓрунті цих експериментів. І тоді будуть вчитись у нас!»

Користуючись нагодою дізнатися щось нове про Івана Євтушенка (надто вже хочеться довести справу до кінця), я запитав Абдурамана про ті незабутні дні в місті Джума. І ось що він відповів: «Я був малим тоді, мав сім чи вісім років, а тому запам’ятав небагато. Поважний гість — українець із Криму — був тоді «нарозхват», і його намагалися запросити в кожну кримськотатарську родину. Сам я участі в розмовах не брав, просто стояв і уважно слухав, що говорять дорослі. Але запам’яталася одна важлива деталь. Іван Євтушенко згадував, що він... льотчик. Мені здається, що він був льотчиком цивільної авіації. А це вже хоч якась, та зачіпка...»

Так, це зачіпка. Адже, піднявши архіви цивільної авіації, можна лише по прізвищу дізнатися дуже багато. Але хто цим займеться? Залишається сподіватися на добру волю наших читачів і на щасливий випадок.