Обов’язок чи навіювання?
Хоча кандидатів на посаду президента в нас багато, все ж не їхня кількість змушує нас замислитися. Непевність полягає в тому, як визначити їхні можливості, з чим вони йдуть до людей, чи в змозі здійснити задумане. То на чому ж варто зосередитися, щоб не розчаруватися у своєму виборі?
І знову доведеться звернутися до того, як почалася виборча кампанія: Віктор Янукович впевнено й чітко читав доповідь на партійному з’їзді, де його назвали кандидатом на посаду президента. Слухаючи, переважно літні люди сприймали все почуте як належне, очікуване ними й не сподівалися на якісь відкриття чи нові заклики. Це вже стало звичним у Віктора Федоровича — критика «помаранчевих», вимога змінити владу.
Проте на телепередачі «Велика політика» того ж вечора Віктор Янукович говорить вже не так переконливо. На прохання журналістів пояснити роль опозиції і дати відповідь, чи бачить він щось позитивне у минулих п’яти роках, знову звучить оцінка влади як непрофесійної, міркування, що повноваженнями треба вміти користуватися. В його відповідях достатньо і обіцянок все виправити, не розкриваючи, як саме це буде здійснюватися.
А ось Юлія Тимошенко заявила про свій намір стати президентом на майдані Незалежності зі спеціально обладнаної для цього сцени. Говорила гучно й пишномовно, про сьогодення й минуле. Повідомила, що її маленька команда набрала потужності, що вона вірить, що наша дорога буде чесною.
Далі вона занепокоїлася, що країна почала втрачати свій газовий сектор, і тільки їй вдалося цьому запобігти. Проте тут доречно зупинитися на тому, що в суспільстві вже визріла, всупереч спритним окозамилювачам, думка стосовно газових домовленостей і угод, підписаних урядом у Москві на початку цього року. Вони невигідні Україні за своїми цінами, до того ж передбачають і штрафи, коли не буде вибрано газ у зазначеній кількості.
Як Юлія Тимошенко, так і Віктор Янукович за останні сім років двічі очолювали уряди, їхні політичні сили за цей же період були провідними в парламенті. Спільним для них є незбориме прагнення і далі перебувати при владі, але виявляється, що в них різні економічні інтереси. З чого б це? Адже питання економіки мають загальнонаціональний характер, вони не можуть вирішуватися по-різному в різних регіонах чи галузях. Так, але в тому-то й справа, що коли у нас говорять про економічні інтереси, то мають на увазі здебільшого фінансово-промислові групи. Тут жорстко ведеться конкурентна боротьба. Бо бізнес і влада у нас розділені лише на словах.
На взаємини між ПР і БЮТ відгукнувся і кандидат у президенти лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок. Вони багато в чому подібні, вважає він, тому не має значення, хто з них керує Кабміном, потрібна не зміна влади, а очищення її від корупціонерів, пристосуванців, розкрадачів народного добра. А для цього треба піклуватися про середній клас, який є виробником товару і його споживачем: він і обмежить свавілля олігархів. Нині середній клас в Україні становить 10—15 відсотків населення, а в європейських країнах — близько 60—70. Тому там олігархи не відіграють такої ролі, як у нас, не контролюють владу, та й не мають такого бажання, бо вона у них відділена від бізнесу.
У нашому ж парламенті досить частими є суперечки, протести депутатських фракцій, трапляється і блокування трибуни. Але якщо є можливість обмежити повноваження Президента, тут парламентарії раптом згуртовуються, майже одностайно ухвалюють рішення. І внаслідок цього Віктор Ющенко не має впливу на економіку, не може звільнити високопосадовця, майже всі його пропозиції народні депутати нерідко необґрунтовано відхиляють.
Наприклад, цього року в Полтаві, згідно з указом Президента, мав бути зведений пам’ятник гетьману Івану Мазепі. Але міськрада, очолювана представником БЮТ, за підтримки інших українофобів з числа депутатів всіляко цьому перешкоджає. І так вийшло, що коли на відзначення 300-ліття Полтавської битви до міста почали приїжджати численні гості, зокрема, й з-за кордону, серед монументів, різних споруд, стендів, прапорів, знаків із зображенням історичних осіб не виявилося нашого гетьмана, навіть ім’я його ніде не згадувалося. Честь і гідність України захистила обласна організація ВО «Свобода», вона розмістила через рекламне агентство портрети Івана Мазепи з написами: «Мазепа переміг! Українська держава є! Ми у своїй, Богом даній країні». Міська ж влада й тут намагалася протидіяти (інакше хто б взявся заклеювати ці білборди), тому «свободівці» організували чергування, щоб цього не допустити. Ось таке поповнення до своєї команди збирає Юлія Тимошенко.
Говорити про інших кандидатів у президенти, окрім хіба ще одного-двох — несерйозно, якщо це не на дозвіллі та не в доброму гуморі. Краще підкреслимо, що влада потребує людей обов’язку, їхній світогляд мусить відповідати народному ідеалу. Але це вже залежить від виборців.
