Обпалені сторінки історії
Чому і сьогодні важливо пам’ятати про Батуринську трагедію 1708 року
«Здавалось би, тисячолітня боротьба за незалежність нашого народу завершилася створенням 1991 року суверенної держави. Але й за часів незалежної України Москва не дає нам спокійно жити, продовжує упокорювати українців випробуваними упродовж віків методами. Та ж груба сила, шантаж, залякування, підступи й безкінечна брехня під ліберальними гаслами. А Майдан вкрай розлютив Москву — і вона кинула виклик усьому світовому співтовариству — замахнулася на територіальну цілісність України. Анексувала Крим, тепер чинить зло на Донеччині та Луганщині...
Серед багатьох прикладів «братерських» відносин із північним сусідом є такий, що став символом національного болю, втраченої величі та сплюндрованої гідності одночасно. Це Батуринська трагедія 1708 року, коли у відповідь на спробу гетьмана Івана Мазепи здобути незалежність України від Росії за допомогою українсько-шведського договору з Карлом ХІІ, силою російських окупаційних військ гетьманську резиденцію Батурин за один день було зруйновано дощенту. Жорстока доля спіткала його захисників та мешканців. Подробиці цього терору докладно фіксує низка писемних джерел, вони підтверджуються матеріалами розкопок двох останніх десятиліть. Таким чином у Батурині за допомогою російської зброї та репресій на деякий час було придушено волю українського народу до самостійності. У період гетьманування Івана Мазепи козацька слава сягнула свого зеніту і рознеслася по світові, сповнюючи козацькі серця гордістю за свій край і надією, що тепер і їхній народ матиме гідне життя. Адже в умовах завойованої у тривалій війні та спустошливій руїні свободи начебто настали спокійніші часи і з’явилась нагода створити рай у своєму краї — український рай. Проте чобіт окупанта сплюндрував його...
Російські націоналісти в усі часи ліпили образ ворога з бандерівців, петлюрівців, мазепинців. Тобто з тих, хто найрішучіше прагнув визволити Україну з обіймів Росії. Те, що кожен народ має власну історичну пам’ять, — цілком природна і закономірна річ, як і те, що пам’ять одного народу часто суперечить пам’яті іншого. Даремно було б сподіватися, що росіяни колись перестануть славити Полтавську битву 1709 року й пишатися своєю перемогою, що вони не героїзуватимуть царя Петра I. Але й українці не забудуть Шевченкових слів: «Це той Перший, що розпинав нашу Україну», а Батуринську різню чи Полтавську битву сприйматимуть як свою національну катастрофу? символ втрати надії на відродження державності. Геополітична роздвоєність України між сходом і заходом обумовила формування подвійної ідентичності українців. Кількасотлітнє нав’язування міфічної «спільної історії» спричинило викривлене ставлення до дійсності. Цей процес Москва затято форсує, і саме він є основою сучасних подій на південному сході нашої держави.
Війна з Росією, незважаючи на весь трагізм ситуації, виявилась потужним чинником, який спонукає громадян України консолідуватися. Відновлення вирваних силоміць із історичної пам’яті українців значущих сторінок, формування нової історичної свідомості в суспільства, відкриття музеїв і меморіалів, перейменування вулиць на честь героїв-патріотів, переконливе наголошування на наших українських позиціях у міжнародних спільнотах має бути послідовною політикою держави. Кожен українець повинен знати, якою ціною одержано перемогу та які жертви довелося принести його народові на вівтар незалежності.
Ілюстрації до статті із фондів НІКЗ «Гетьманська столиця»
